Я випадково забрала замовлення чоловіка, відкривши його при свекрусі, у кімнаті повисла гробова тиша

Голос Богдана в телефоні не був схожий на голос людини, з якою Оксана прожила майже десять років. Він дряпав слух сухо й зло, ніби хтось водив іржавим цвяхом по шибці. Від цього звуку біль, що й без того сидів у скронях після нічного чергування, спалахнув різкіше, гарячіше, аж до нудоти.

— Тоді сама забери цю кляту коробку, — випалив він без привітання. — Я у відрядженні, Оксано. Хлопці теж на виїзді, телефони мовчать, до них не додзвонишся. Так, посилка прийшла. Так, вона мені потрібна. Ти мені дружина чи просто сусідка по квартирі?

Оксана притиснула телефон плечем, однією рукою застібаючи синові ґудзик на сорочці, другою втримуючи чашку з вистиглою кавою. Кава хлюпалася біля краю, сорочка ніяк не піддавалася, Назар нетерпляче пританцьовував біля дверей.

— Я взагалі-то теж не вдома сиджу, Богдане, — сказала вона тихо. Голос вийшов хрипкий, ніби втома за ніч устигла осісти не лише в тілі, а й на зв’язках. — Як я її заберу? Там документ потрібен чи довіреність.

— Код надішлю, — відрізав він. — Або в пошті подивися, сповіщення має бути. Усе, мені ніколи. У нас обладнання сиплеться, налагодження горить.

— А ти коли повернешся?

— Пізніше. Доведеться затриматися.

— Скажи чесно, колись настане день, коли ти перестанеш жити в цих безкінечних поїздках?

Питання зірвалося саме, без підготовки. У ньому вже не було колишньої надії, лише втомлена, колюча іронія, яка з’являється в людей, що надто довго чекають одного й того самого.

— Я гроші в дім приношу, — сухо сказав Богдан і відключився.

Короткі гудки вдарили у вухо, мов маленькі молоточки. Оксана подивилася на екран. Повідомлення з кодом уже прийшло: дивна комбінація літер і цифр, посилання на приватну службу доставки, назва якої їй ні про що не говорила. Ні відправника, ні ваги, ні опису вмісту. Лише пункт видачі — десь на іншому краю міста, у складській зоні, куди нормальні люди без потреби не їздять.

У грудях заворушилося неприємне відчуття: не тривога в чистому вигляді, а суміш роздратування, огиди й якогось невиразного передчуття. Їй раптом здалося, що її змушують одягти чужу вологу куртку, яка пахне підвалом. І відмовитися не можна…