Напередодні розлучення чоловік раптом повернувся до мене, але одне повідомлення розкрило його справжній задум

— Освітній рахунок вашої доньки.

Тиша.

Марина міцніше стиснула кермо.

— Що з ним?

— Там набагато менше коштів, ніж мало бути.

На мить вона перестала дихати.

— Ні. Цього не може бути.

— Мені дуже шкода.

Марина похитала головою, хоча Світлана Михайлівна не могла її бачити.

— Ні. Вадим не торкнувся б грошей Даші.

Але, вимовляючи це, вона вже знала: міг.

Голос адвокатки став м’якшим.

— За останні півтора року звідти вивели велику суму.

Марина дивилася крізь лобове скло, по якому стікав холодний дощ.

— Куди?

Пауза.

— Переважно на ті самі рахунки, пов’язані з Веронікою.

Марина прикрила рота рукою.

Тепер справа була вже не лише в грошах. У цю мить завалилися останні виправдання. Роман — егоїзм. Приховані рахунки — жорстокість. Але взяти гроші з майбутнього власної доньки, щоб фінансувати інше життя з іншою жінкою, — це було настільки низько, що Марина не відразу змогла це усвідомити.

А найгірше було те, що Даша обожнювала батька.

Увечері Вадим прийшов додому з їжею з улюбленого ресторану. Усміхався так, ніби найважча частина його життя майже закінчилася.

Марина дивилася, як він розкладає контейнери на столі й розповідає про робочі інтриги.

— Ти в порядку? — нарешті спитав він, помітивши її погляд.

— Просто втомилася.

Він підійшов ближче й стишив голос:

— Скоро все закінчиться.

Тепер ця фраза звучала не як утіха. Майже як погроза.

Марина раптом ясно уявила його майбутнє життя, яке він, можливо, вже давно будував у голові. Нова квартира. Вероніка поруч. Даша на вихідних. Він грає роль людини, яка почала спочатку. І частина цього нового життя оплачена грошима, вкраденими в їхньої доньки.

Щось усередині Марини остаточно закам’яніло.

Не лють.

Рішучість.

Вона ледь усміхнулася.

— Так, — сказала вона. — Закінчиться.

За два дні почалася зустріч щодо розлучення.

Вадим прийшов у темно-сірому костюмі, упевнений і зібраний, ніби на нього чекало лише формальне завершення процедури. Марина помітила Вероніку ще до входу в переговорну. Та сиділа біля ліфта, гортала телефон і вдавала, що не дивиться в бік кабінетів.

Висока, доглянута, молодша за Марину приблизно на десять років. Вродлива тією вивіреною вродою жінок, які ставляться до зовнішності як до змагання.

Вона чекала…