Неочікуваний фінал одного родинного конфлікту через квадратні метри

— Не треба, — втомлено перебила її Катя. — Просто йдіть.

Свекруха переступила поріг. Коля, зсутулившись, вийшов слідом за нею.

Тамара Іванівна дбайливо затрималася у дверях останньою.

— Катрусю, ти це… якщо що раптом — стукай до мене будь-коли. Ми тут у під’їзді всі свої люди, в образу не дамо. І взагалі, правильно ти цю змію на місце поставила. Давно пора було їй роги пообламувати!

— Дуже вам дякую, Тамаро Іванівно.

— І це… — сусідка хитро підморгнула. — Любку-то я тепер, знаєш, у яких барвах по всьому будинку розпишу? Моїх оповідок до самого Нового року вистачить!

Катя вперше за цей божевільний день слабо, але щиро усміхнулася.

Сусідки розійшлися. Важкі двері зачинилися. У тиші голосно клацнув один замок. Потім другий.

Катя ще хвилину постояла сама посеред порожньої передпокою. Повела носом — у повітрі все ще висів нав’язливий шлейф чужих солодких парфумів. Вона пройшла по всіх кімнатах і навстіж відчинила кватирки, впускаючи прохолодне свіже повітря…