Несподіваний фінал одного екстреного візиту до клініки

— Мене Микола возив на консультацію, — неохоче відповів Євген. — Лікарі так і не можуть зрозуміти, що за напасть до мене причепилася. Призначили ще одне лікування.

Олена не знала, вірити чоловікові чи ні. Але виглядав він кепсько, і вона зглянулася над ним, не стала зізнаватися, що чула його незрозумілий діалог із лікарем Максимовим на сходах. І вже тим більше не зізналася, що підслухана розмова стривожила її.

Про що вони говорили? Про які великі гроші могли міркувати тяжкохворий пацієнт і його лікуючий лікар? Жінка вирішила залишити ці запитання на потім, коли чоловікові стане легше. Поки ж м’яко нагадала:

— Женю, ти пам’ятаєш, що за три дні треба звільнити цю палату? У нас на рахунку зовсім небагато грошей залишилося, платити більше нічим.

— Та все я пам’ятаю, — роздратовано відповів Євген. — Не треба мені нагадувати про це щоразу, як приходиш.

— Тобі щось принести завтра? — спитала Олена.

Олена остаточно зрозуміла, що сьогодні вона нічого не почує. Бо в чоловіка поганий настрій, їй краще залишити його наодинці з ноутбуком.

— Нічого мені не треба, — жорстко відповів чоловік. — У мене все є. Мені бракує тільки тиші й спокою.

Лєна зрозуміла, що це камінь у її город. Чоловік хоче, щоб вона якнайшвидше залишила його самого. Вона втомлено всміхнулася, поцілувала його в колючу щоку, попрощалася й тихо вийшла з палати.

До її переживань додалося нове — таємниця Євгена. Вона зовсім не зрозуміла, про що йшлося на сходах. Але їй не подобалося, що ця розмова відбувалася в такому незрозумілому місці й на півтонах. Ніяк не відпускала думка, що, коли про великі гроші говорять потай, у справі може бути щось нечисте.

Олена цього дуже боялася. Вона ніколи не порушувала закон і дітей виховувала так, щоб у них ніколи не було проблем із законом. Із чоловіком вони якось і не обговорювали подібних тем. Їй завжди здавалося, що Євген і сам розуміє: будь-який кримінал обов’язково рано чи пізно спливе й ляже ганебною плямою на всю родину.

Вона й думки не могла допустити, що її чоловік на таке здатен. Але як не напружувалася Олена, так і не могла зрозуміти, про який заробіток може йтися. А ще було незрозуміло, навіщо Євген хотів ще на місяць затриматися в цій клініці.

Треба було заспокоїтися. Полегшити душу вона могла, тільки поговоривши з близькою подругою Кірою. Та підтримувала її в усьому, тільки от грошима ніколи не виручала. Сама тягнула двох дітей-школярів, ледве зводила кінці з кінцями. Зате порадницею й утішницею вона була неперевершеною.

Олена взяла трохи солодощів до чаю й просто з лікарні вирушила в гості до подруги. Могла б поговорити з нею завтра в офісі, адже вони працювали в одній компанії. Але сил терпіти до ранку просто не було.

— От так сюрприз! — здивувалася Кіра, впускаючи подругу до квартири. Але відразу ж по обличчю Олени зрозуміла, що ту привела до неї якась неприємність. — Що ж, невже гірше стало? — стривожено спитала вона.

Але гостя тільки похитала головою. Почала докладно розповідати про свій візит до чоловіка, особливо старанно пригадала й переказала його діалог із лікуючим лікарем на сходах.

— Кіро, як ти думаєш, про що це взагалі? — з подивом спитала Лєна.

— Ну, це більше по твоїй частині, по юридичній, — задумливо відповіла подруга. — Вони говорили про сертифікацію, ліцензію, тестування. Не впевнена, але, може, йдеться про купівлю-продаж чогось?

Олена зрозуміла, що подруга їй не допоможе. Вона розповіла про те, як роздратовано розмовляв із нею чоловік у палаті і з яким важким серцем вона пішла з лікарні. Кіра потягла подругу на кухню. Посадила за стіл, зварила каву. Усе це вона робила мовчки. Потім поставила чашку з гарячою кавою перед подругою й сказала:

— І все-таки, Лєнко, ти велика дурепа. Я завжди казала тобі, що на твого чоловіка не можна покластися. А ти все твердила, що він надійний, хоч і з лінощами. Видно, вирішив розбагатіти на чомусь потай від тебе.

— Та нехай багатіє. Мені головне — вилікувати його, — промовила слабким голосом Олена.

Їй було так погано й страшно, що, здавалося, зараз зупиниться серце. Кіра зі злістю дивилася на подругу. Її обличчя наливалося люттю й червоніло просто на очах. Вона була роздратована куди сильніше, ніж годину тому Євген. Дивлячись в очі подрузі, Кіра вигукнула:

— Та я тобі в сотий раз повторюю: нічим твій Женька не хворіє! Симулює, а ти йому потураєш.

Олена мовчала. Не хотіла ще дужче сердити подругу, адже Кіра тижні через три після того, як Євгена забрали швидкою, почала підозрювати, що він симулює. А коли вона цікавилася його здоров’ям і щоразу дізнавалася, що остаточного діагнозу не поставлено, її впевненість у підозрах тільки зростала.

І вона завжди намагалася довести Лєні, що Євген лише вдає хворого. Щоправда, вона ніяк не могла зрозуміти, навіщо це йому потрібно.

— Та він у тебе завжди був мутний, — із почуттям сказала Кіра й почала згадувати епізоди, коли поведінка Євгена, м’яко кажучи, була незрозумілою й дивною.

Олена визнавала, що такі епізоди час від часу траплялися, але оскільки нічого поганого за цим ніколи не йшло, усе якось швидко забувалося. А сама Олена настільки була зайнята домом, дітьми й своєю роботою, що часто взагалі не звертала уваги на дивні справи чоловіка.

Кіра завмерла, примружившись, подивилася на подругу, витягуючи з найдальших глибин пам’яті щось дуже важливе, і неголосно сказала:

— А мені навіть здається, я здогадуюся, коли все це почалося.

— Що це?