Одна дитяча фраза змусила всіх зазирнути під стіл і змінила хід вечора

Арсен назвав склад номер сім у покинутій частині старих пірсів і дав сорок хвилин. Богдан мав приїхати сам. Якщо в радіусі п’ятисот метрів з’явиться бодай один супровід, заручників уб’ють, а наступним пострілом зустрінуть уже його.

Зв’язок обірвався. Богдан негайно зателефонував Остапові й зажадав перевірити кімнату Марини. За пів хвилини надійшла відповідь: обидва спостерігачі лежали непритомні в сходовому прольоті, двері були зламані, меблі перекинуті, біля вікна лишилися сліди короткої боротьби.

Майже одночасно Павло Мельник вийшов на зв’язок із промислового району. Його група знайшла підвал, де тримали Данила. На бетонній підлозі ще лишалася суха світла пляма від недавно прибраного стільця, а в кутку лежали уривки мотузки, але приміщення зачистили приблизно три години тому.

Арсен зробив хід раніше за всіх. Він спостерігав за людьми Кирила, зрозумів, що схему викрито, забрав обох заручників і знищив попередню розстановку. Тепер обережне розслідування закінчилося, а на порятунок лишалися хвилини.

Богдан поїхав на броньованому позашляховику сам. Почався дрібний осінній дощ, і двірники рівномірно стирали воду з лобового скла. Дорогою він згадував перший ранок поруч із Мариною, її очі над краєм чашки, пропозицію під зорями й подяку за найспокійніші роки.

Найдужче в пам’яті звучав голос Злати: «У неї не було вибору». Одна дитяча фраза встигла повернути йому правду, але він однаково запізнився повірити Марині тоді, коли вона потребувала його найбільше. Якщо з нею щось станеться, жодне покарання Кирила цього запізнення не виправить.

Склад стояв наприкінці ряду іржавих контейнерів. Три бетонні поверхи, темні прорізи нагорі й жодного вікна на першому. Богдан зупинив машину приблизно за двісті метрів і далі пішов пішки мокрим пірсом.

Вітер ніс із води сіль і холод. Дощ посилювався, просочуючи комір пальта. Високі сталеві двері піддалися з важким скрипом, і Богдан увійшов у темряву.

У центрі величезного приміщення на потертій дротині висіла єдина жовта лампа. Вона гойдалася від протягу й вихоплювала з мороку два дерев’яні стільці. Марина була прив’язана до першого.

Волосся вибилося із заколки, на блідій щоці темніло садно, губи пересохли. Але коли вона підвела очі, Богдан побачив у них ясне впізнавання. Вона була налякана й змучена, однак лишалася при тямі.

На другому стільці сидів Данило. Він виявився набагато худішим, ніж на фотографії, голова безсило хилилася набік, уздовж щелепи проступали свіжі сліди ударів поверх старих. Груди ледь помітно здіймалися — юнак дихав.

За заручниками стояв незнайомий чоловік із гладко зачесаним сріблястим волоссям і в довгому чорному пальті. У правій руці він тримав пістолет, опущений уздовж стегна. Це і був Арсен Гнатюк.

Богдан зупинився за чотири метри від кола світла й повільно підняв долоні до плечей. Сказав, що приїхав сам, як і вимагалося. Арсен усміхнувся: начальник, за його словами, умів дотримуватися правил, коли ціна ставала досить високою.

Марина не зводила очей із Богдана. За одинадцять днів вона встигла переконати себе, що більше ніколи не опиниться поруч із ним, а тепер боялася, що його поява лише додасть третю жертву. Данило майже не реагував на голоси, але на ім’я сестри слабо ворухнув головою. Богдан змусив себе дивитися не на рани й мотузки, а на відстані, тіні й руки супротивника — лише холодний розрахунок іще міг вивести їх зі складу живими.

Він повторив умову — десять мільйонів мають надійти на вказаний рахунок протягом доби. Після підтвердження переказу він нібито відпустить усіх трьох. У разі відмови першою помре Марина, потім Данило і останнім сам Богдан.

Богдан попросив п’ять хвилин, щоб зв’язатися з банком. Він повільно дістав телефон, тримаючи екран так, щоб Арсен бачив звичайний рух руки. Замість набору номера Богдан тричі швидко натиснув кнопку живлення — умовний сигнал Остапові й Павлові, які рухалися в темряві за межами позначеного радіуса.

До їхньої появи лишалося близько сорока секунд. Арсен поки нічого не помітив, однак двоє його охоронців уже відокремилися від задньої стіни, де раніше зливалися з тінями, і підняли зброю. Марина подивилася на Богдана і з ледь помітного руху його очей зрозуміла: зараз почнеться єдина спроба врятувати їх усіх…👉Продовження, натисніть кнопку «Далі» під рекламою👇👇👇