Оля допомогла незнайомій бабусі в аптеці й отримала пораду, яка вночі виявилася зовсім не випадковою

Вечірні прогулянки стали традицією. Вони виходили всі разом у парк. Рижик носився по траві, Марк — за ним, а Леся й Назар ішли поруч, тримаючись за руки.

— Іноді мені здається, що все це було потрібно, щоб я зрозумів головне, — сказав Назар якось.

— Що саме?

— Сім’я. Раніше я ніби знав це, але головою. А тепер знаю шкірою. Роботу можна змінити, гроші заробити, помилки виправити. А вас втратити не можна.

Леся притулилася до його плеча.

— Краще пізно, ніж ніколи.

Травень приніс тепло й цвітіння. Марк закінчував перший клас, Назар узяв відпустку — цілих три тижні. Вони купили квитки й забронювали номер у невеликому готелі біля моря. Марк хвилювався так, ніби летів на іншу планету.

— А вода справді солона?

— Справді.

— А пити її можна?

— Можна, але дуже несмачно.

— Тоді не буду. Я розумний.

Збори до моря почалися задовго до від’їзду. Марк розкладав на ліжку плавки, футболки, іграшкового динозавра, книжку про давніх ящерів і урочисто питав, чи можна взяти камінь «для колекції», хоч каменя ще не було. Назар перевіряв документи й квитки по кілька разів, Леся складала аптечку й сміялася сама з себе: після всього пережитого їй хотілося передбачити кожну дрібницю, навіть якщо йшлося про просту відпустку.

Увечері перед вильотом Марк довго не міг заснути. То просив розповісти, як виглядає море вночі, то уточнював, чи бувають там справжні краби, то раптом тривожно питав, чи не загубиться Рижик у бабусі. Назар сів на край ліжка й терпляче відповідав на все підряд, доки син не задрімав, притискаючи до себе динозавра. Леся стояла в дверях і думала, що раніше Назар міг би відмахнутися від цих питань втомленим «спи вже». Тепер він розумів: для дитини важлива не точність відповіді, а те, що її чують.

Ранок від’їзду був галасливим і щасливим. Валіза ніяк не зачинялася, Марк забував то кепку, то книжку, Назар удавав, що суворо сердиться, а сам усміхався. У машині дорогою до аеропорту син мовчав лише кілька хвилин, а потім знову засипав батьків запитаннями. Його захват був таким чистим, що Леся мимоволі боялася розплескати його незграбним словом. Він іще не знав, що це море залишиться в ньому назавжди…