Патруль ДПС затиснув дівчину. Вони не знали, хто перед ними
На екрані висвітився номер глави регіональної поліції. «Слухаю», — коротко відповіла вона.
«Левченко, ти що там влаштовуєш?» Голос генерала гримів у слухавці. «Прокуратура завалила мене скаргами! У тебе пів управління звільнилося за годину! Місто залишиться без контролю на дорогах! Ти розумієш відповідальність? Ти мала проводити реформи поступово, а не влаштовувати революцію! Угамуй запал! Прийми заяви Черненка та інших назад. Проведемо все тихо».
«Товаришу генерале, — Оксана говорила спокійно, але в її голосі відчувалася сталь, — якщо я прийму їх назад, я стану такою самою, як вони. Місто не залишиться без контролю. Ми вже перерозподіляємо зміни. А що стосується революції, це не революція. Це наведення порядку. Якщо ви хочете, щоб дорожня поліція й далі була годівницею для прокурорських зятів, звільняйте мене. Але поки я тут, я працюватиму за законом».
У слухавці повисла тиша. Генерал явно не очікував такого спротиву. Він знав про зв’язки Оксани в столиці, і це зв’язувало йому руки.
«Гаразд, — нарешті буркнув він. — Але це твоя особиста відповідальність. Якщо завтра на дорогах почнеться хаос, ти відповіси головою».
Вона поклала слухавку й подивилася на Савченка. «Андрію, підіймай усіх. Ми виходимо в рейд. Особисто. Я хочу, щоб сьогодні вночі кожен житель міста побачив: на дорогах більше немає недоторканних. Ми перевірятимемо всіх — від дешевих іномарок до лімузинів із крутими номерами. Починаємо за дві години».
Ніч обіцяла бути спекотною. Оксана вдягла свою форму — ідеально випрасуваний кітель із полковницькими погонами. Вона подивилася на себе в дзеркало.
Це була вже не та дівчина на старій іномарці, яку намагався принизити Кравченко. Це був офіцер, готовий до бою. Вона вийшла з кабінету, і цього разу співробітники в коридорі не притискалися до стін.
Вони шикувалися в колони, готові до інструктажу. Уперше за довгий час у цій будівлі пахло не застоєм, а справжньою службою. Нічний рейд став справжнім шоком для міста.
На ключових перехрестях стояли патрулі в посиленому складі, і на чолі одного з них була сама Левченко. Вона не ховалася в кабінеті, а стояла на узбіччі, спостерігаючи за роботою підлеглих. Повз проносилися машини.
Багато водіїв здивовано пригальмовували, бачачи стільки співробітників поліції й самого полковника на трасі. Близько опівночі до поста підкотив чорний броньований позашляховик із красивими номерами. Водій навіть не подумав зупинитися плавно.
Він різко вдарив по гальмах, ледь не зачепивши конуси. Вікно опустилося, і звідти виглянув молодик у золотому ланцюгу з нахабним виразом обличчя. «Слухай, командире, що за затори? Ти знаєш, чия це тачка? Давай звільняй проїзд, я запізнююся!» — кинув він інспекторові, навіть не дістаючи документів.
Інспектор, молодий хлопець, який ще вранці боявся власної тіні, озирнувся на Оксану. Вона підійшла до машини. «Документи на транспортний засіб і водійське посвідчення», — промовила вона, дивлячись просто в очі мажорові.
«О, а ти хто така? Снігуронька в погонах?» Парубок зареготав, обертаючись до своїх друзів у салоні. «Слухай, красуне, йди краще каву нам звари, а дорогу звільни. Ти хоч знаєш, що мій батько завтра з твоїм начальством у лазні паритиметься?» Оксана не змінилася в обличчі.
Вона подала знак Савченкові. «Діємо за відпрацьованою схемою. Виходимо з машини. Підозра на керування в стані сп’яніння. Відмова виконувати законні вимоги. Огляд транспортного засобу».
«Ти що, здуріла?!» — заверещав хлопець, намагаючись зачинити вікно, але Савченко спритно заблокував його рукою. «Я зараз баті подзвоню! Ти завтра на касі в супермаркеті стоятимеш!» За п’ять хвилин хлопець уже стояв біля капота, а співробітники внутрішньої безпеки діставали із салону пакетики з білим порошком і незареєстрований травматичний пістолет. Виявилося, затриманий був сином одного з великих місцевих бізнесменів і роками їздив містом, порушуючи всі можливі правила…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
