Після в’язниці я поїхав просити пробачення в загиблої дружини. Деталь на емалевій табличці позбавила мене дару мови

Несподівана підтримка прийшла з нового боку. Конкуренти Рябініна в банківській сфері, роками спостерігаючи за його сходженням із заздрістю й страхом, побачили можливість скинути непохитного титана. Національний кредитний союз і «Іст Фінанс» негласно почали спонсорувати подальше розслідування, надаючи журналістам інформацію про сумнівні оборудки Континент-банку та його власника. Прес-секретар Національного кредитного союзу анонімно зізнавався Андрієві: «Ми знали про його методи давно, але мовчали зі страху. Тепер, коли він ослаб, можна й зуби показати». Як це часто буває, стерв’ятники зліталися до підраненого лева, щоб урвати свій шматок. Марат розумів цинічність цієї допомоги, але не відмовлявся від неї: у його становищі не можна було нехтувати жодними союзниками.

Ночі для Марата стали часом найбільших мук. Кошмари, в яких він знову опинявся в колонії, тепер перемежовувалися тривожними видіннями. Його батьки під дощем на вулиці, виселені з дому. Ігнат, побитий невідомими. Уляна, що плаче над якоюсь бідою. Однієї такої ночі, прокинувшись у холодному поту, він почув тихий стукіт у вікно. Обережно підійшовши, відсунув фіранку й побачив обличчя Уляни.

— Що сталося? — спитав він, вийшовши на ґанок.

— Не могла заснути, — зізналася вона. — Усе думаю про тебе, про твоїх батьків. Як ви тримаєтеся?

Вони сіли на стару лавку біля дому. Ніч була тепла. Десь удалині гавкали собаки.

— Важко, — чесно відповів Марат. — Боюся не за себе, за них. Батько робить вигляд, що все нормально, але я бачу, як він змарнів. Мати намагається приховувати сльози.

Уляна поклала свою руку на його — простий людський дотик, у якому було більше підтримки, ніж у тисячі слів.

— Знаєш, — тихо сказала вона, — я завжди вірила, що правда перемагає. Може, не одразу, не легко, але перемагає. Інакше жити неможливо.

У її очах, що відбивали місячне світло, Марат побачив щирість і щось іще — те, що запалювало в ньому давно забуту надію. Не думаючи, він нахилився й обережно поцілував її. Уляна не відсторонилася, лише міцніше стиснула його руку, ніби боячись, що ця мить вислизне. Пізніше, провівши її додому, Марат ішов сплячим селом і вперше за довгий час відчував не лише гіркоту боротьби, а й радість від того, що не сам у цій битві.

Уранці наступного дня до села несподівано приїхав Веніамін — той самий волоцюга з автобусної зупинки, з якого почалася вся ця історія. Він виглядав інакше: чистий одяг, підстрижена борода, ясні очі.

— Не впізнаєш старого п’яницю? — всміхнувся він, коли Марат здивовано витріщився на нього біля хвіртки.

— Веню? Як ти мене знайшов?

— Прочитав статтю, вирішив допомогти, — просто відповів той. — Я ж казав, що був адвокатом. Непоганим адвокатом, між іншим, поки не зіткнувся з такими, як Рябінін.

За чаєм на веранді Веніамін розповів свою історію: як десять років тому намагався допомогти клієнтові, ошуканому Континент-банком, як зібрав докази порушень, як призначив зустріч із журналістами.

— А потім мені підкинули наркотики, — гірко всміхнувся він. — Класичний хід. Я отримав умовний строк, втратив ліцензію, дружина пішла, забравши дітей. Почав пити. Далі — сам розумієш.

Очі Веніаміна блищали рішучістю.

— Але тепер я чистий уже пів року. І готовий повернутися в бій. У мене лишилися зв’язки, я знаю вразливі місця банківської системи. І знаю дещо про Рябініна, чого не знають інші.

Того ж дня Веніамін та Ігнат склали докладне юридичне обґрунтування для позову про компенсацію моральної й матеріальної шкоди, завданої Маратові. Колишній адвокат виявився справжнім кладезем корисної інформації та професійних навичок.

— Це тільки початок, — упевнено казав він. — Головне — не здаватися.

У домі Орєхових-Рябініних атмосфера розжарювалася з кожним днем. Кирило Орєхов, дізнавшись усю правду про минуле дружини від слідчих, які прийшли з допитом, перебував у холодній люті.

— Ти хоч розумієш, у що мене втягнула? — кричав він на бліду Поліну, що стояла біля вікна вітальні їхнього розкішного особняка. — Мій бізнес на вісімдесят відсотків зав’язаний на кредитних лініях «Континенту». Якщо банк завалиться, я розорений!

— Я не думала, що все так обернеться, — тихо відповідала вона, дивлячись на доньку, що гралася в саду. — Батько обіцяв, що все буде тихо.

— Твій батько — самозакоханий маніпулятор, який звик вирішувати проблеми грошима й зв’язками! — Кирило в шаленстві жбурнув об стіну кришталеву склянку. — А ти? Ти нічим не краща. Брехала мені весь цей час.

Поліна повернулася до нього, в її очах блищали сльози.

— Я намагалася захистити нашу сім’ю, нашу доньку.

— Ні, — похитав головою Кирило. — Ти захищала тільки себе. Свій комфорт, своє становище. Як завжди.

Наступного дня він поїхав, повідомивши через адвоката про початок шлюборозлучного процесу й намір оскаржити опіку над донькою.

У поштову скриньку Семенових непримітний кур’єр доставив маленьку посилку без зворотної адреси. Усередині лежала флешка й записка, написана акуратним жіночим почерком: «Можливо, це допоможе відновити справедливість. Використайте мудро». Марат, Ігнат і Андрій прослухали запис у повному ошелешенні. На ньому виразно звучав голос Арсенія Рябініна, який обговорював із високопосадовцем деталі фабрикації справи проти Марата п’ять років тому.

— Хлопець не повинен відбутися легко. Мінімум п’ять років суворого режиму. Документи я підготував. Треба тільки внести їх у справу.

— Це ризиковано, Арсенію Геннадійовичу. Якщо спливе…