Подаровані нами квартира й машина зникли разом із довірою до її чоловіка, і після цього я ухвалив одне рішення

— Якщо ви не повернете дружину й сина, завтра ми звернемося до поліції та служби захисту дітей, — промовив він. — Назар більше не залишиться з божевільною.

Олег не відповідав, запам’ятовуючи інтонації й кожне вимовлене слово. Коли співрозмовники замовкли, він спокійно сказав:

— Ларисо Петрівно, цю розмову вам ще доведеться згадати.

Він завершив виклик. Андрій зберіг запис, а Роман, який стояв поруч, підтвердив, що погроза зафіксована повністю.

Доказів уже вистачало, щоб самим зробити наступний хід. Олег запропонував зустрітися в невеликому кафе біля води й написав Ларисі Петрівні ретельно вивірене повідомлення: він утомився, не хоче публічного скандалу й готовий шукати компроміс. Вона погодилася відразу, звикнувши вважати поступливість оточення своєю перемогою.

На зустріч Олег прийшов без годинника, у старій сорочці. Він навмисне мав вигляд утомленого літнього чоловіка, в якого закінчилися сили. Перед входом затримався на кілька секунд, змусив плечі опуститися й прибрав із ходи звичну впевненість. Колись так само він вводив в оману людей, які намагалися відібрати його перший бізнес: дозволяв їм надто рано повірити в перемогу й говорити більше, ніж слід.

Лариса Петрівна зустріла його показним співчуттям і стиснула руки теплими долонями.

— Я розумію, як вам тяжко. Марина завжди була непростою дівчинкою.

Вадим сидів поруч із самовдоволеною усмішкою рієлтора, певного, що угоду вже укладено. Олег опустив голову й потер скроні.

— Поверніть усе, що було в доньки: квартиру, автомобіль, гроші. Тоді обговоримо її повернення.

Свекруха поблажливо розсміялася. Вона заявила, що житло давно стало сімейним майном, адже Марина перебуває в шлюбі. Вадим у відповідь на запитання про гроші знизав плечима: він чоловік, кошти спільні, усе нібито витрачено на потреби родини.

Телефон у нагрудній кишені Олега записував розмову. Лариса Петрівна саме міркувала про права чоловіка на машину й квартиру, коли механічний голос раптом гучно оголосив, що пам’ять пристрою заповнена і слід видалити непотрібні файли.

Вона урвалася, Вадим напружився. Олег не кваплячись дістав телефон, насупився й знову сховав його.

— Нагадування прийняти ліки. У моєму віці техніка стежить за пам’яттю краще за господаря.

Підозра зникла з обличчя Лариси Петрівни. Вона розуміюче зітхнула, поскаржилася на власні нагадування й знову взялася говорити. За два столики від них Андрій непомітно й далі вів запис на окремий диктофон…