Поки свекруха обіцяла девереві закрити іпотеку, рієлтор телефоном уже обговорював моє виселення. Тоді я вирішила втрутитися
Тарас насупився, але відповів не відразу. У його голосі ще лишалася невпевненість, коли він попросив Олесю не нападати на матір без доказів. За його словами, самі лише папери однаково не дали б змоги продати квартиру без підпису власниці, а крадіжка документів була надто серйозним вчинком. Олеся не сперечалася — лише запропонувала спитати Людмилу Петрівну, навіщо їй знадобився рієлтор.
— Подумай сам, — звернулася вона до чоловіка. — У твоєї матері є наші ключі. Папку ми шукали разом, а сьогодні сюди телефонує людина, яка вже оглядала нашу квартиру без нас. Ти справді вважаєш усе це простим збігом?
Тарас повільно подивився на матір. Та негайно притисла долоню до грудей, удавши раптову слабкість, і поскаржилася, що рідний син повірив чужій жінці. Богданові було велено принести води. Однак Олеся не дозволила відвести розмову в звичний бік.
— Якщо мені не віриш, пошукай папку тут просто зараз. Упевнена, вона десь у цій квартирі. Твоя мати любить втручатися в чужі справи, зате ніколи не вміла добре приховувати сліди.
— Не смій чіпати мої речі! — заверещала Людмила Петрівна, миттю забувши про хворе серце.
Вона рвонула з кухні й спробувала протиснутися між синами. Різкість цієї реакції розвіяла останні сумніви Тараса. Його колишні ілюзії розсипалися, а обличчя стало жорстким і втомленим.
— Де папка, мамо? — неголосно запитав він. Від цього спокійного тону Богдан втиснувся в табурет.
Людмила Петрівна твердила, що нічого не брала й не дозволить обшукувати свій дім. Тарас обережно, але непохитно відсторонив її й пішов до спальні. Там майже всю стіну займала стара полірована шафа, набита постільною білизною, забутими після давнього ремонту рулонами шпалер і важкими куртками. Мати дріботіла слідом, хапала сина за руки й кричала, щоб він не торкався її речей.
Тарас розчинив скрипучі дверцята й почав знімати з полиць складені підковдри. Одну стоску він поклав на ліжко, за нею другу, потім дістався до щільних махрових рушників. З-під них показався край знайомого синього пластику. За секунду в руках Тараса лежала зникла папка…
