Поява колишньої дружини на приватній зустрічі вивела Олексія з себе, але вечір лише починався

Мирон Богданович дивився на неї кілька секунд, потім перевів погляд на Артема.

— Перерва. Двадцять хвилин, — сказав він. — Оксано Павлівно, Артеме Степановичу, прошу пройти зі мною.

Це не було запрошенням.

Вони підвелися майже одночасно. Оксана взяла папку. Артем не взяв нічого, і це дивно підкреслювало його вразливість: руки були вільні, але ніби позбавлені опори.

Голова клубу провів їх у невелику переговорну поруч із основною залою. Вузьке приміщення, круглий стіл, книжкові полиці, одне вікно з мокрим склом.

— Сідайте, — сказав Мирон Богданович. — І без вистави. Говоріть по суті.

Артем сів першим, випростався, поклав долоні на стіл.

— Це непорозуміння. «Стройресурс» — реальний субпідрядник. Усі роботи прийняті, усі акти підписані. Якщо в когось з’явилися претензії до якості, їх можна розглядати окремо. Але те, що Оксана витягла це саме зараз, при всіх, — очевидна спроба вдарити по моїй діловій репутації з особистих мотивів.

— Документи? — спитав Мирон Богданович.

— У неї, — сухо відповів Артем.

— У мене, — сказала Оксана.

Вона дістала чотири аркуші: зведення Данила — без художніх відступів і оціночних слів. Дати, суми, обсяг заявлених робіт, обсяг фактично підтверджених, невідповідності, посилання на джерела. Мирон Богданович читав повільно. Перегорнув сторінку. Потім ще одну.

Артем увесь цей час дивився у вікно.

— Це попередній аналіз? — спитав голова, не підводячи очей. — Чи є технічні підтвердження?

— Попередній аналіз і акти незалежного обстеження, підготовлені на запит нашого юриста. Повний пакет сьогодні не принесла. Для постановки питання вважала достатнім зведення.

— Зрозуміло.

Він відклав папери.

— Артеме Степановичу, пряме запитання. Ви пов’язані зі «Стройресурсом»?

Мовчання тривало недовго, але в маленькій кімнаті воно стало помітним.

— Я опосередковано беру участь у структурі через третю особу, — промовив Артем нарешті. — Це не заборонено.

— Саме по собі — ні, — погодився Мирон Богданович. — Але це означає конфлікт інтересів на об’єктах, пов’язаних із нашим проєктом. І те, що ви не вважали за потрібне повідомити про це заздалегідь.

Він склав руки перед собою.

— Рішення просто зараз я не ухвалюю. Але до з’ясування обставин питання про вашу участь у консорціумі закрите.

Артем подивився на нього, потім на Оксану. Розгубленості в його погляді вже не було. Злість зібралася, стала щільною й холодною.

— Ти все прорахувала, — сказав він тихо. — Заздалегідь.

— Ні, Артеме. Я просто читала документи.

— Ти прийшла сюди, бо знала: я буду тут.

— Я прийшла сюди, бо тут вирішується проєкт, у якому в мене частка. Твоя поява була несподіванкою для нас обох. Але після того як ти опинився за цим столом, мовчати про ризик я не мала права.

Він коротко всміхнувся — без веселощів.

— Ти завжди вміла робити все чужими руками.

Оксана підвелася.

— Це не чужі руки. Вони мої. Просто раніше ти цього не помічав.

Мирон Богданович негучно кашлянув.

— Повертаємося. Артеме Степановичу, прошу поки не брати участі в голосуваннях до офіційного розгляду питання клубом. Оксано Павлівно, ви продовжите презентацію…