Поява колишньої дружини на приватній зустрічі вивела Олексія з себе, але вечір лише починався

Ці документи з’явилися в Оксани майже випадково. Три тижні тому її команда розбирала великий масив матеріалів по суміжному проєкту. Данило, її аналітик, працював із ними кілька днів, витягуючи з розрізнених файлів зв’язки, дати й повторювані назви компаній.

Серед іншого виявилися папери по фірмі, яку Артем зареєстрував уже після розлучення. На перший погляд — звичайна підрядна структура. Нічого незвичного. Але Оксана давно знала: найнеприємніші речі рідко лежать зверху. Вони ховаються в нудних додатках, додаткових угодах, однакових актах і дрібних розбіжностях, на які ніхто не хоче витрачати час.

Фірма, пов’язана з Артемом, отримала кілька підрядів на об’єктах, що належали до кола нинішнього консорціуму. Отримала їх дивно — без нормальної конкурсної процедури. Гроші пішли. Роботи, за документами, були закриті повністю. Фактично — далеко не повністю. Акти підписувалися людьми, чиї повноваження викликали запитання. Суми були великі. Сліди — недбалі.

Ніхто в залі про це ще не знав. Окрім Оксани.

Перерва закінчилася. Учасники повернулися до столу. Артем сів навпроти, намагаючись більше не дивитися в її бік. Але Оксана бачила, як він тримає плечі: надто напружено. Як перебирає ручку між пальцями. Як намагається повернути собі звичну легкість — і не може.

Мирон Богданович зайняв місце на чолі столу.

— Продовжимо. Перший пункт — склад консорціуму й умови участі. Пропоную почати з представлення нових позицій. Оксано Павлівно, якщо ви готові, почніть.

Оксана відкрила папку. Глянула на сторінку, потім на Артема. Він дивився просто на неї — насторожено, майже жорстко.

Вона спокійно всміхнулася й почала:

— Добрий вечір. Мене звати Оксана Верба. Я представляю групу Захарія Михайловича Ткачука в частині управління проєктом. Але перш ніж перейти до наших умов участі, вважаю за необхідне прояснити одне питання. Воно стосується потенційного учасника консорціуму та фінансових операцій, які можуть створити для всіх присутніх серйозні ризики.

У кімнаті стало тихо.

— Йдеться про Артема Степановича Коваленка, — продовжила вона тим самим рівним голосом, — і про три підрядні договори по суміжних об’єктах. Якщо колеги готові, я викладу факти.

Артем не ворухнувся. Лише пальці на секунду стиснули ручку, ніби рука відреагувала швидше, ніж він устиг наказати собі триматися.

Мирон Богданович подивився на неї уважно.

— Оксано Павлівно, ви розумієте серйозність заяви?

— Саме тому я говорю не без документів.

Вона дістала з папки кілька аркушів, скріплених у куті, й поклала перед собою.

— Три договори були передані компанії «Стройресурс» в обхід звичайної процедури відбору підрядників. Формально директором значиться Павло Романюк, тридцяти одного року, без підтвердженого досвіду в будівельній галузі. Фактична зацікавленість пана Коваленка простежується через корпоративні документи й ланцюжок володіння. Ці відомості доступні у відкритих реєстрах будь-якому фахівцеві, який уміє читати не лише першу сторінку.

Вона зробила паузу, даючи словам лягти на стіл разом із паперами.

— Сукупний обсяг договорів — велика сума. За актами роботи прийняті повністю. За фактичними обстеженнями — виконані частково. Недоробки закриті протоколами, підписаними співробітником замовника. Його ім’я я зараз не називаю, бо це вже питання не цієї зустрічі, а окремої перевірки.

Хтось тихо кашлянув. Нервово. Майже винувато.

— Звідки у вас це? — спитав Артем.

Голос його звучав майже рівно, але Оксана почула зусилля, з яким він утримував тон.

— Із відкритих джерел і документації по суміжному проєкту, — відповіла вона. — Усе отримано законно. Я нічого не добувала. Я просто уважно читала те, що опинилося переді мною.

— Це не стосується сьогоднішнього порядку денного, — сказав він трохи голосніше. — Ми обговорюємо консорціум, а не домисли колишньої дружини, у якої, видно, лишилися особисті рахунки.

Кілька людей переглянулися. Мирон Богданович підняв руку, зупиняючи подальше.

Оксана не змінилася на обличчі.

— Те, що ми колись були одружені, не робить документи вигадкою, Артеме Степановичу. А особистих рахунків у мене немає. На них іде надто багато часу. У мене є діловий інтерес і обов’язок не входити в партнерство з людиною, чия репутація створює юридичні ризики.

Вона повернула папку трохи вбік.

— Копії документів підготовлені для всіх учасників…