Прибиральниця зі спортзалу погодилася зіграти роль нареченої мільйонера, не знаючи, чим закінчиться ця зустріч

— Він не заперечував. Коли побачив документи по «Орбіті», замовк. Потім сказав, що з юридичного боку все можна пояснити.

— А з партнерського?

— Ні.

Богдан зняв пальто й повісив на спинку стільця.

— Сьогодні його на зустрічі не буде. Я попросив. Він погодився. Завтра почнемо розмову про вихід із партнерства. Юристи вже попереджені.

Дарина кивнула. Подробиць вона не питала. Це була його компанія, його партнер, його рішення.

— Мирон дзвонив? — спитала вона.

— Учора пізно ввечері. Сказав, що Лозинський справді написав йому близько десятої. Мирон не відповів.

Богдан подивився на неї.

— І сказав, що радий твоєму дзвінку.

— Добре.

— Дарино.

Він вимовив її ім’я не так, як зазвичай. Повільніше.

— Те, що ти зробила вчора, було більше, ніж робота радника. Тим паче людини, яка прийшла в офіс на пробні два тижні.

— Я зробила те, що вміла.

— Саме тому я це й кажу.

Він пішов до себе. Дарина повернулася до документів.

Зустріч призначили на другу годину дня у великій переговорній. Арсен зранку розпорядився поставити свіжі квіти, замінити воду в графинах і перевірити техніку. Ілля роздрукував оновлені версії документів із трьома виправленнями, які Олеся встигла узгодити. Серйозні формулювання лишалися для обговорення.

Дарина зайшла в переговорну за десять хвилин до початку. Поправила папки, пересунула один графин так, щоб він не закривав огляд, перевірила, чи є біля кожного місця ручка й блокнот. Це були дрібниці. Але з таких дрібниць складається відчуття порядку.

Мирон і Павло приїхали рівно о другій. Мирон увійшов, побачив Дарину й усміхнувся так тепло, ніби зустрічав давню знайому.

— Радий, що ви тут, — сказав він своєю мовою, тиснучи їй руку.

— Я теж рада.

Павло привітався стримано, але без колишньої холодності. Він одразу дістав ноутбук і відкрив папку. Він приїхав працювати.

Богдан сів на чолі столу. Дарина зайняла місце поруч, трохи навскіс, щоб бачити всіх. Ілля й Олеся розташувалися навпроти гостей.

Перші сорок хвилин минули рівно. Обговорювали етапи фінансування, строки дозвільних процедур, структуру зобов’язань. Богдан говорив чітко. Олеся відповідала на юридичні запитання Павла. Дарина перекладала там, де виникала потреба, і двічі м’яко уточнювала фрази, коли зміст починав зсуватися.

Мирон слухав неквапливо. Він ставив запитання так, ніби давав співрозмовнику право подумати, але водночас перевіряв, чи вміє той витримувати паузу. Павло робив нотатки.

Приблизно за годину Мирон відклав ручку й подивився на Богдана.

— Перш ніж ми перейдемо до протоколу, я хочу сказати одну річ, — промовив він.

Дарина переклала одразу, неголосно.

— Учора ввечері до мене звернувся чоловік з альтернативною пропозицією щодо цього проєкту. Ім’я не важливе, бо відповіді він не отримав. Але я дізнався про його намір заздалегідь. Від людини, якій повірив.

Мирон подивився на Дарину.

— Для мене це означає, що у вашій команді є люди, які бережуть угоду не менше, ніж ви. Інколи це важливіше за договір.

У кімнаті стало тихо. Ілля підвів очі від паперів. Олеся не змінилася в обличчі, але її ручка завмерла над сторінкою. Богдан подякував Миронові за прямоту й коротко сказав, що ситуацію з посередником уже закрито й вона не повториться.

Голос його був рівний. Дарина, що сиділа поруч, помітила лише, як на секунду напружилися й відпустили його плечі.

Після цього повернулися до роботи.

Дарина підняла питання про два спірні формулювання. Не як звинувачення, а як уточнення для Павла. Він відкрив обидві версії, звірив, насупився.

— Тут справді двозначність, — сказав він. — У разі спору відповідальність може бути витлумачена не так, як ми обговорювали.

— Виправимо до кінця тижня, — сказав Богдан без паузи. — Олесю, зафіксуйте.

Олеся кивнула.

Мирон дивився на Дарину спокійно й схвально. Не як на наречену ділового партнера. Як на людину, що вчасно побачила слабке місце.

О четвертій зустріч завершилася. Протокол намірів попередньо узгодили до фінального виправлення документів. Це ще не був основний договір, але це був крок, якого не вдавалося домогтися чотири місяці.

На прощання Мирон затримав руку Дарины трохи довше.

— Ви будете на фінальному підписанні?