Рідні вважали його підозри марними, аж поки могилу не розкрили й не підняли кришку

Того вечора Максим рухався ніби в напівсні. За кілька годин його звичне життя розсипалося, і тепер він насилу втримував у голові навіть прості думки. Біль, образа й тривожне передчуття злилися в одне важке відчуття, що не давало йому зупинитися. У руці молодий чоловік міцно стискав лопату, ніби лише цей дерев’яний держак пов’язував його з реальністю.

Діставшись до офісу похоронного бюро при кладовищі, він тричі різко постукав. Чекати відповіді Максим не став: майже відразу штовхнув двері й увійшов усередину. За столом спокійно сидів літній чоловік, який, побачивши пізнього відвідувача, повільно підвів голову. Лопата в руках незнайомця змусила його насторожитися.

Охоронця звали Степан. Молодий чоловік зажадав негайно відвести його до могили матері. Оксану поховали два дні тому, а син не знав, де саме розташоване її поховання.

Степан попросив назвати повне ім’я жінки. Почувши його, він одразу згадав недавній похорон, за яким спостерігав особисто. Помилитися було важко: свіжа могила з’явилася зовсім недавно. Охоронець ще кілька митей вивчав відвідувача, потім вийшов з-за столу й повів його поміж рядами поховань.

Вони зупинилися біля нещодавно насипаного пагорба. Максим подивився на землю, під якою лежала мати, і відчув, як до горла підступає болісний клубок. Він швидко витер обличчя рукавом, перехопив лопату обома руками й без жодних пояснень увігнав її в пухкий ґрунт. Степан зрозумів намір молодого чоловіка лише після першої грудки землі, відкинутої вбік…