Чоловік витратив заощадження на відпочинок для своєї матері, але вранці виявив у шафі те, чого зовсім не очікував

— Ну що, годувальнику, відкривай свій банківський застосунок. Зараз обиратимемо, де кинути наші втомлені кості. Оксана із задоволенням стягнула з натруджених ніг домашні капці й плюхнулася на диван.

— Пів року аскези. Скільки там у нас вийшло? Беремо готель на першій лінії біля моря чи гуляємо на повну й дивимося бунгало? Богдан сидів у кріслі, вальяжно закинувши ногу на ногу. Він почухав ситий живіт, який за ці шість місяців анітрохи не зменшився, попри режим жорсткої економії.

Він із вдоволеною усмішкою розвернув до дружини екран смартфона. На дисплеї світився електронний ваучер. Оксана примружилася.

Фото прикрашали сосни, колони в античному стилі й напис із золотими вензелями: «Санаторій “Емеральд”. Відновлення преміум-класу».

Нижче значилися дати, що припадали саме на їхню відпустку. А ще нижче — прізвище, ім’я, по батькові гості: Коваль Галина Василівна…

— Це що? — Голос Оксани пролунав рівно, хоча в грудях миттю згорнувся тугий колючий їжак.

— Бронювання, — радісно сповістив чоловік, ніби приніс до хати шкуру мамонта.

— Елітний санаторій для мами. Гроші я переказав. Галина Василівна пакує валізи. Дзвонила мені годину тому. Плакала від щастя. Там і грязі, і масажі. Шведський стіл преміум-класу.

Оксана кілька секунд дивилася на чоловіка. У її голові, мов на табло зламаного касового апарата, замиготіли цифри, чеки, жовті цінники за акцією й нескінченні курячі грудки, які вона розтягувала на три страви впродовж пів року.

— Дорога, я зробив усе, як ми домовлялися. Я відкладаю на відпустку, а ти купуєш продукти й утримуєш дім. Що не так? — Богдан щиро закліпав очима, помітивши, що дружина не стрибає до стелі від радості.

— Я мала на увазі нашу відпустку, а не відпустку твоєї матері, — Оксана вимовила це по складах, карбуючи кожне слово, наче монету.

Чоловік лише знизав плечима. Його обличчя виражало суміш легкого здивування й залізобетонної впевненості у власній правоті.

— Значить, я не так зрозумів. Я думав, ти про сімейний відпочинок, а мама — моя сім’я. Ти ж знаєш, у неї спина болить, радикуліт замучив. Їй у її віці такий відпочинок потрібніший. Що тепер руками махати? Грошей уже не повернути. Путівка неповоротна, оформлена за спецтарифом. Поїдемо на море наступного року, не дуйся. Подумаєш, літо на дачі проведемо, там теж повітря чисте.

Оксана не стала влаштовувати істерику. Вона не жбурляла тарілки, не заламувала руки й не виголошувала тирад про змарновану молодість.

Молода жінка взагалі вважала сльози марною витратою рідини в організмі. Вона повільно підвелася з дивана, подивилася на Богдана поглядом судмедексперта, який оцінює масштаб роботи, мовчки кивнула й пішла до спальні. Двері зачинилися без грюкоту…