Сестра була певна, що я не наважуся виставити її сім’ю, але я знайшла несподіваний вихід

«Марина, ти жартуєш?» Голос сестри затремтів, зриваючись на плач. «Як же ми без туалету? Без води? Без дверей? Діти ж замерзнуть. А якщо хтось зайде, Марино?»

«Але ж я вас не виганяю!» Марина мило всміхнулася, хоча в очах у неї був лід.

«Живіть на здоров’я. Квартира у вашому розпорядженні. Тільки в туалет доведеться ходити надвір, у торговельний центр через дорогу. А митися — ну, сніг розтопіть. Або нехай Паша баклажки з магазину носить. Він же в нас чоловік рукатий».

Паша, почувши це, брудно вилаявся. Він забіг до кімнати й почав гарячково натягати джинси. «Та пішли ви всі! — крикнув він із кімнати. — Я в цьому бомжатнику жити не підписувався. Срати у відро й спати з відчиненими дверима. Оксано, сама розбирайся зі своєю хворою сімейкою».

Він вискочив у коридор, схопив свою куртку, встромив ноги в черевики просто на босу ногу й, злобно зиркнувши на Марину, вибіг у під’їзд. «Паша! Пашеньку, зачекай!» — закричала Оксана, кидаючись за ним на сходовий майданчик. Але він навіть не озирнувся, швидко збігаючи сходами…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇