Шестирічна донька поставила невинне запитання про індичку. Сюрприз, який чекав на свекруху після відповіді мого батька

Цього разу вони з’явилися не з порожніми руками. Свекруха тримала пошарпаний пластиковий контейнер. — Павло на роботі? — замість привітання спитала Тамара, відтісняючи невістку вглиб коридору.

— Ми тут супчику принесли для Павлика. Бідний хлопчик голодує, у матері серце крається. Дарина мовчки пропустила процесію на кухню.

Зоя, вальяжно підійшовши до столу, відразу потяглася до вази з яблуками, купленими для Аліси. — Поклади на місце! Голос Дарини брязнув металом, і Зоя смикнула руку назад.

— Тобі шкода яблука для зовиці? — Шкода. Ти ж у нас без п’яти хвилин крута вебдизайнерка, от і зароби та купи.

Ноутбук-то придбали на Пашині гроші? Свекруха з гуркотом поставила контейнер на стіл. Кришка з’їхала, і кухнею розповзся стійкий аромат перевареної капусти.

— А це не твоя справа, — відрізала Тамара. — Але ноутбук замовили, чекаємо на доставку. Ти, Дарино, зовсім совість втратила!

Чоловік у домі має їсти м’ясо, а ти його сосисками пхаєш. — Я його нічим не пхаю. Він сам купив те, на що вистачило позичених грошей.

Хочете годувати сина м’ясом — переказуйте йому назад хоча б частину зарплати. Тамара Георгіївна сплеснула руками, зображаючи крайню ступінь ображеної доброчесності. — Як ти можеш, ми ж одна сім’я!

Гроші в сім’ї спільні. — Чудово, раз гроші спільні, давайте чек на ноутбук, я оформлю на нього частку володіння. Буду у вихідні фільми дивитися.

Зоя фиркнула. — Ще чого, це мій робочий інструмент! — От саме, — Дарина підійшла до столу й двома пальцями відсунула від себе контейнер із сумнівним варивом…