Солдат сховався від зливи в дуплі вікового дерева, не знаючи, що під ним ховається таємниця

Марина зблідла, але не відступила. Олена різко стала між ними.

— Дімо, піди.

— Ти зовсім глузд утрачаєш? Вона знову почне вимагати гроші.

Марина повільно дістала з пакета фотографію. На ній дівчинка з темним волоссям сиділа навпочіпки біля дуба й простягала долоню до маленького кошеняти. На зап’ястку в неї був браслет із різнокольорових намистин.

— Я прийшла не по гроші, — сказала Марина. — Я прийшла по правду.

Павло побачив, як погляд Дмитра ковзнув по фотографії й затримався на браслеті. Лише на мить. Але цього вистачило. В обличчі Дмитра щось сіпнулося, ніби під шкірою луснула тонка нитка.

Увечері Павло поїхав на ринок до Ольги Бондаренко.

Він не знав, чи правильно робить. Слідча могла сама знайти свідку. Але після розмови з Дмитром йому стало ясно: хтось уже багато років тримає цю історію за горло. І якщо все знову піде в кабінети, папери й обережні формулювання, правда може знову загубитися.

Ольга торгувала квітами в павільйоні біля дальнього входу. Повна жінка з намальованими бровами, у вовняній кофті поверх фартуха, вона перебирала хризантеми й сварилася з постачальником по телефону. Павло дочекався, поки вона закінчить.

— Мені б поговорити. Про Машу Коваленко.

Ольга завмерла. Потім різко сунула ножиці в склянку.

— Нічого не знаю.

— Ви тоді сказали, що бачили її біля зупинки.

— Значить, бачила.

— З ким?

— З машиною.

— З якою?

— Чоловіче, ви хто такий? Слідчий?

— Нічний сторож. Я знайшов підземелля.

Ольга повільно опустилася на табурет. Квіти довкола неї пахли надто солодко, аж нудотно.

— Господи, — сказала вона. — Значить, правда там.

Павло відчув, як шкіра на спині стягнулася.

— Ви знали?

— Я не знала. Я боялася.

— Чого?

Ольга подивилася в бік входу, ніби Дмитро міг стояти за пластиковими дверима.

— Тоді до мене прийшов Діма Коваленко. Уночі. Сказав, що дівчинка втекла, а її мати хоче повісити провину на родину. Сказав, я бачила Машу на зупинці. Я сказала: «Не бачила». Він поклав на стіл гроші. Багато. Я відмовилася. Тоді він показав фотографії мого сина. Син тоді… зв’язався з поганою компанією. Діма сказав, що одна заява — і хлопець сяде. Я злякалася.

— І збрехали.

Вона затулила обличчя руками.

— Я думала, дівчинка жива. Думала, може, справді втекла. Мені сказали: просто підтвердити, що вона пішла. Розумієте? Просто пішла.

Павло мовчав. Він розумів надто добре, і від цього було ще гірше.

— Чому зараз мовчите?

— А кому казати? Я вже давала свідчення. Якщо зізнаюся, мене саму притягнуть. Син має родину, дітей. Я всі ці роки… — Ольга ковтнула. — Щовесни, коли цвіла бузок, згадувала її обличчя. Вона в мене стрічки купувала. Для волосся.

— Запишіть це, — сказав Павло.

— Що?

— Усе, що зараз сказали. На телефон. І йдіть до слідчої.

Ольга засміялася сухо, без радості.

— Ви сміливий, так? А якщо він вас розчавить?

Павло подумав про матір, про кредити, про свою порожню кухню з облізлим підвіконням, про Дмитрів голос: «Роботу втрачають швидко». Потім згадав браслет у багнюці.

— Він уже розчавив дитину, — сказав Павло. — Решта якось переживуть.

Ольга не дала згоди. Вона плакала, лаялася, казала, що в неї тиск, що вона нічого не витримає, що Павло не має права приходити й ламати їй життя. Він пішов майже ні з чим. Лише біля самого виходу вона раптом гукнула:

— Зачекайте.

Він озирнувся.

Ольга витягла з-під прилавка стару коробку з-під цукерок. Довго порпалася, поки не знайшла пожовклий аркуш.

— Я не зовсім усе знищила. Дурна я була, але не до кінця. Він тоді написав мені розписку. Ніби я взяла в нього гроші за постачання квітів для пансіонату. Щоб пояснити суму, якщо хтось спитає. Підпис його.

Павло взяв аркуш обережно. На папері було написано нерівним почерком: «Передав Бондаренко О. В. суму… за оформлення заходів». Дата стояла та сама — через два дні після зникнення Маші.

— Чому зберігали?

— Не знаю. Може, чекала, що мене колись спитають по-справжньому.

Наступного дня Павло передав розписку слідчій Мороз. Та довго дивилася на нього поверх окулярів.

— Ви розумієте, що самодіяльність може зашкодити?