Сусіди крутили пальцем біля скроні, коли я забрав найслабшого цуценя алабая. Сюрприз, який чекав на них за пів року
Серик дбайливо виніс Єржана, поклав його на дерев’яні сани й дуже тепло вкрив. Потім ретельно й надійно прив’язав його мотузкою, щоб той не випав у сніг. Хлопчик у сильному маренні ворушив посинілими губами, але жодних звуків уже не видавав.
«Давай, Жане. Давай, мій рідний. Тягни щосили!»
Вони одночасно натягнули жорсткі посторонки, і важкі сани нарешті поїхали глибоким снігом. Перший кілометр Серик ще якось бачив дорогу, орієнтуючись за телеграфними стовпами, що стояли через кожні п’ятдесят метрів. Жан тягнув свою частину вантажу дуже рівно й неймовірно потужно.
Але вже на другому кілометрі рятівні стовпи повністю зникли в ревучій білій порожнечі. Жан раптом зупинився, високо підняв голову, втягнув носом крижане морозне повітря й упевнено пішов уперед. Але пішов не туди, куди сліпо брів Серик, а забрав значно лівіше.
І рівно за двісті метрів вони дивом вийшли на заметену дорогу: пес знайшов її своїм звіриним чуттям. На шостому кілометрі цього пекельного шляху Серик упав у сніг. Його втомлена нога глибоко провалилася в занесену снігом дорожню яму.
Він безсило полежав у снігу кілька секунд, і той сніг раптом здався йому оманливо теплим. Це був дуже поганий, смертельно небезпечний знак замерзання. Жан стояв поруч в упряжі й терпляче чекав свого господаря.
Серик неймовірним зусиллям волі змусив себе підвестися на ноги. На дев’ятому кілометрі він упав знову, його занімілі коліна підігнулися вже самі собою. Жан знову покірно чекав.
«Зараз, Жане. Дай мені секунду». Він стиснув зуби й знову підвівся на неслухняні ноги.
Маленький Єржан на санях зовсім стих. Серик у паніці нахилився до його обличчя: дихає, але дуже слабо й уривчасто. «Єржане, благаю, не спи. Ти мене чуєш?»
Хлопчик нічого йому не відповів. Пішов останній, дванадцятий кілометр шляху, і тут Серик крізь хуртовину побачив рятівне світло. То світився ліхтар на стовпі просто біля входу до районної лікарні.
Він зовсім не пам’ятав, як подолав ці останні сто метрів шляху. Пам’ятав тільки перелякане обличчя чергової медсестри й свій власний хрипкий, зірваний голос. «Моя дитина. Його серце. Допоможіть нам!»
Чиїсь міцні руки швидко забрали непритомного Єржана з саней. Змучений Жан тут же впав на бетонному ґанку й більше не рухався. Він протягнув сани дванадцять кілометрів у страшну хуртовину, у жорсткій шлеї, що натерла йому широкі груди аж до крові.
Його гарячий язик безвольно вивалився на холодний сніг. Із дверей вийшла чергова санітарка з мітлою, щоб прогнати брудного пса з ґанку. Жан насилу підняв важку голову й подивився на неї таким поглядом, що вона відразу опустила свою мітлу.
Буквально за п’ять хвилин вона повернулася назад із великим шматком хліба й повною мискою води. За нескінченну годину до Серика в коридор вийшов Валерій Миколайович, черговий хірург. «Ще б одна година затримки, і ми б точно не встигли. Дитяче серце вже входило в стадію декомпенсації».
«Ми його стабілізували, як могли, але йому життєво необхідна операція, причому дуже терміново». «Нам потрібен тільки Київ. Столичний кардіоцентр і санітарний гелікоптер».
«То викликайте негайно!» «Надворі така жахлива хуртовина, що жоден гелікоптер не підніметься в повітря. Прогноз погоди вкрай поганий аж до післязавтра».
Убитий горем Серик вийшов на холодний ґанок і безсило сів просто на сходинки поруч із Жаном. Він вдячно поклав свою тремтячу руку на масивну голову собаки. «Дякую тобі, Жане».
Він ніколи у своєму житті раніше не дякував собаці. Серик так і не йшов із цього промерзлого ґанку до самого ранку. Ближче до шостої години до нього знову прийшов Валерій Миколайович і нервово закурив цигарку.
«Стан поки стабільний, він спить. Підключений кисень, стоїть крапельниця. Тиск у нього дуже низький, але поки тримається».
«Я щойно додзвонився в область, вони дивом відновили лінію зв’язку. Санітарний борт повністю готовий і просто чекає льотної погоди. І ще, я додзвонився до вашої Тамари Іванівни через чергову ветстанцію й усе їй докладно розповів».
Трохи зігрівшись, Серик зайшов до палати Єржана, який прийшов до тями. «Тату, а де наш Жан?» «Він на ґанку, віддано чекає на тебе».
«Це він нас сюди довіз?» «Так, довіз, Єржане. Ми разом тебе довезли».
«А я чув крізь сон, як він голосно дихав усю дорогу. Дуже важко дихав, але жодного разу не зупинився». Серик ніжно взяв його маленьку, обпалену жаром руку з медичним пластирем.
«Ніхто з нас не зупинявся, Єржане». Заспокоєний хлопчик знову міцно заснув. Серик тихо вийшов у лікарняний коридор, важко опустився на порожню лаву, а потім просто заплакав.
Він зовсім не збирався цього робити, просто гіркі сльози самі потекли по щоках. Він плакав абсолютно мовчки, рівно й невтішно. Він плакав, і йому було зовсім байдуже, що коридором ходять сторонні люди.
Він відчував, що більше не може нести все це велике горе наодинці: два довгі роки моторошного мовчання сина, раптова смерть коханої дружини. Цю кляту помпу, яку він так і не зміг купити, і ці пекельні дванадцять кілометрів крізь снігову хуртовину. У цю мить Жан протиснувся з холодного тамбура у світлий коридор, тихо підійшов до Серика й лагідно ткнувся мокрою мордою в його коліно.
Серик із полегшенням поклав руку йому на лобату голову. Пізно ввечері люта хуртовина помітно вщухла. А потім в ординаторській голосно задзвонив телефон, і Валерій Миколайович швидко зняв слухавку.
Він дуже довго слухав співрозмовника, а потім різко повернувся до Серика, що чекав. «Це Тамара Іванівна, ваша селищна ветеринарка, вона сама додзвонилася до столиці. У неї в головному кардіоцентрі працює знайомий хірург, професор Асанов».
«Так, той самий знаменитий Асанов. Виявляється, вони близько знайомі ще з інститутських часів. Вона тоді вела ветеринарну анатомію, а молоді медики часто ходили до неї на складний факультатив».
«Вона підняла його дзвінком просто серед ночі, подзвонивши йому додому. Асанов згоден і береться оперувати вашого хлопчика абсолютно безкоштовно, виключно зі старої студентської дружби». «Але хворого хлопчика треба якось доправити до клініки. Санітарний борт, лікарняне ліжко, складні післяопераційні процедури — усе це, на жаль, не безкоштовно»….
