Свекруха почала господарювати серед моїх суконь, не підозрюючи, що я вже ухвалила рішення

— Прийшла сказати, щоб ти перестав дурня валяти й почав боротися.

Він слабко всміхнувся.

Вони говорили довго. Про минуле, про теперішнє, про те, як він утратив роботу, як самотність стала звичною, як алкоголь спершу допомагав спати, а потім забрав майже все. Марта розповіла про Назара, про Софію, про роботу. Ігор слухав уважно, без заздрості.

— Я радий за тебе, — сказав він. — Справді. Ти заслужила щастя.

— І ти ще можеш щось змінити.

— Я? Хворий, нікому не потрібний, спившийся невдаха?

— Ти потрібен матері. І собі, якщо згадаєш, що це означає.

Він відвернувся до вікна.

— Мама все життя вирішувала за мене. А я був надто слабкий, щоб зупинити її.

— Сильним можна стати не лише в молодості.

Марта почала приїжджати частіше. Привозила книжки, домашню їжу, інколи просто сиділа поруч. Назар не ставив зайвих питань. Він розумів: це не повернення в минуле, а спосіб закрити стару рану без ненависті.

Ігор повільно одужував. За два тижні його перевели до звичайної палати. Він почав вставати, ходити коридором, говорити про виписку. В один із візитів Марта спитала:

— Що робитимеш далі?

— Не знаю. Повернуся до матері. Більше нікуди.

— А робота?

— Хто мене візьме?

Марта замислилася. Ідея прийшла несподівано й здалася ризикованою, але правильною.

— У Назара є знайомий. Невелика будівельна фірма. Їм потрібна людина на об’єкти — стежити за строками й постачаннями. Не керівна посада, але нормальна робота. Я можу спитати.

Ігор подивився на неї так, ніби боявся повірити.

— Ти серйозно?

— Так. Але в мене є умова. Ти кидаєш пити. Не словами. Реабілітація, лікарі, група підтримки — все як належить.

Він мовчав довго.

— Я згоден, — сказав нарешті.

Після виписки він ліг у реабілітаційний центр. Це було важко. Він зривувався на злість, потім плакав, потім знову замикався. Галина Степанівна носила йому дозволену їжу, в’язала шкарпетки, сиділа біля вікна й уперше в житті, здається, вчилася мовчати, не командуючи. Марта приїжджала рідше, але підтримувала зв’язок.

За кілька місяців Ігор вийшов іншим. Схудлим, зібраним, із ясним поглядом. Друг Назара взяв його на випробувальний строк. Ігор учепився в цей шанс. Працював багато, не сперечався, не вимагав особливого ставлення, не прикривався минулим.

Він зняв маленьку квартиру на околиці. Галина Степанівна хотіла переїхати до нього, але він уперше сказав твердо: