Свекруха продала два будинки й вирішила оселитися в невістки. Та погодилася й надіслала їй адресу, яка змінила плани всієї родини
До ранку послідовність дій була визначена. Щойно Дмитро піде, я візьму кілька вільних днів, зберу все необхідне, відвезу сина до своєї матері й займу місце навпроти висотки. Марія Іванівна та Світлана самі увійдуть у дім, який уже вважали своїм, а мені залишиться дати прихованій правді стати видимою.
Уранці чоловік вийшов із дому, сказавши, що їде на роботу. Він узяв сумку й пішов, певен, що ввечері знайде ту саму покірну дружину й той самий дім. Щойно звук машини стих, я подзвонила у свою компанію й узяла кілька вільних днів. Потім склала в сумки документи, цінності, прикраси, речі сина й усе своє особисте. Порожні шафи виглядали незвично, але жалю не викликали.
Я діяла без поспіху, але нічого не забула. Папери, коштовності й особисті речі зникали з шаф одна за одною. Усе, що становило для мене й сина цінність або могло знадобитися в майбутньому розгляді, я складала в сумки. Коли збори закінчилися, колишній дім нагадував порожню шкаралупу, у якій залишилися лише стіни й борг.
Закінчивши, я ще раз перевірила кімнати й зачинила порожні шафи. Цінності, папери й особисті речі були винесені, все інше залишилося на місці. Ця квартира вже перестала бути сімейним простором; від неї залишалися стіни, борг і роки, які неможливо повернути. Я остаточно зрозуміла, що не повернуся сюди як дружина, незалежно від того, наскільки гучно закінчиться зустріч в «Імперії».
Сина я відвезла до своєї матері й попросила приглянути за ним. Після цього повернулася, вдягла чорну шовкову сукню, зробила макіяж і вперше за довгий час скористалася дорогими парфумами, купленими самій собі. Відображення в дзеркалі не нагадувало жінку, яка роками виправдовувала чуже нехтування. Я не збиралася битися чи кричати. Моє завдання полягало в тому, щоб дочекатися, поки брехня Дмитра зіткнеться з жадібністю його родичок.
На телефоні рухалася червона позначка Світлани. Доступ до її місцеперебування я отримала заздалегідь і тепер бачила, як мати з донькою наближаються до міста. Вони везли з собою стільки речей, ніби збиралися не в гості, а захоплювати нове володіння. Я сіла в машину й поїхала до кав’ярні навпроти «Імперії». Із її дальнього кутка крізь велике вікно добре проглядалися вхід і майже весь вестибюль.
За кілька годин до того в селі Марія Іванівна командувала зборами. На ній був яскраво-червоний оксамитовий костюм і важкий золотий ланцюг. Світлана витягала за ворота величезні баули, а мати вимагала не забути банки із соліннями й сільські продукти. Вона вже вирішила, що в місті я готуватиму їм тричі на день, а привезені припаси стануть доказом її щедрості.
Світлана скаржилася, що тягне п’яту сумку, але сама набрала вбрання більше за всіх. Для поїздки вона вибрала коротку обтислу сукню й високі підбори, сподіваючись із першого дня мати вигляд міської пані. Нова квартира здавалася їй зручним місцем для знайомства із заможним чоловіком. Вона міркувала, що в такому будинку неодмінно живуть власники дорогих машин, і заздалегідь уявляла фотографії біля декоративної водойми у дворі.
Марія Іванівна говорила про Дмитра з гордістю. Він, за її словами, виявився розумнішим за всіх: купив величезну квартиру й приховав подарунок до останнього. Тільки вони зі Світланою теж проявили кмітливість і вирішили приїхати раніше, позбавивши мене можливості завадити. Свекруха обіцяла з першого дня встановити свої правила. Мені відводилися прибирання, готування й мовчазна покора. Якщо я заперечу, вона змусить сина вигнати мене й знайти дружину молодшу.
Вони завантажили сумки у велику найману машину й покинули місце, яке ще недавно вважали своїм домом. Марія Іванівна дорогою обдзвонювала знайомих пенсіонерок і повідомляла, що переїжджає до багатого сина. Світлана розглядала фотографії «Імперії» й вибирала, де позуватиме. Обидві були певні, що шістдесят мільйонів матері перетворилися на цю розкіш заради них, хоча гроші призначалися зовсім для іншого…
