На весіллі наречений прошепотів мені жорстоку правду, але моя відповідь змінила все

Весільна сукня виявилася набагато важчою, ніж здавалося на примірці. Жорсткий корсет стискав груди, ребра нили від кожного вдиху, а пишні шари тюлю чіплялися за ноги, ніби не хотіли пускати мене вперед. У повітрі змішалися запахи лілій, дорогих парфумів і чужої цікавості.

Ми з Артемом Громовим стояли біля вівтаря в розкішній бенкетній залі, де кожна деталь була розрахована на захоплені зітхання. На нас дивилися сотні людей. Одні усміхалися надто широко, інші витирали сухі очі, треті перешіптувалися за келихами. Уся ця краса здавалася вивіреною до останнього відблиску — ідеальна сцена для глянцевої обкладинки, тільки щастя на ній було несправжнім.

Донька власника великої будівельної компанії Морозова і спадкоємець промислового клану Громових. Усі називали це красивим союзом двох родин, але я чудово розуміла, де саме його вигадали. Не на небесах. За довгим столом переговорів.

Я знала, за кого виходжу. Артем ніколи не дивився на мене як на жінку, з якою хотів би прожити життя. Його погляд завжди ковзав повз моє обличчя — туди, де починалися активи мого батька, його контракти, ділянки, підприємства, зв’язки. І я відповідала йому тією самою холодною ввічливістю.

Людина, яка проводила церемонію, підвела очі від папки й заговорила урочистим голосом, тягучим і солодким, мов густий сироп:

— Сьогодні ми зібралися тут, щоб поєднати два серця і дві долі…

Саме в цю мить мій бездоганний наречений трохи нахилився до мене. Його губи майже торкнулися мого вуха, а різкий дорогий одеколон ударив у ніс. Для зали він і далі усміхався, але поруч я бачила його справжні очі — порожні, холодні, без жодної іскри тепла.

— Мої люди підтвердили, — прошепотів він із тихою насолодою. — Твій батько збанкрутував. Активи заблоковані. Ти більше нічого не варта. Ти мені не потрібна.

Він випростався і жадібно став чекати. Йому хотілося побачити, як я зблідну, задихнуся, розплачуся. Він уявляв, як я зірву фату, кину букет і втечу під поглядами всіх цих гостей, а він залишиться стояти посеред зали ображеним нареченим, якого обдурила родина банкрутів.

У його очах уже спалахувало задоволення. Він наперед смакував мій сором. Напевно, вже чув у голові завтрашні пересуди, бачив, як моє ім’я вимовлятимуть із жалем і зневагою. Йому здавалося, що в цю секунду він тримає мене в руках.

Але він помилявся…