Свекруха вирішила довести синові зраду невістки

— Удома, мамо, звісно, приходьте, — відповів Ігор, кидаючи лушпиння в раковину.

— А Марина вдома буде? — напружено уточнила Світлана Андріївна. — Ну, нікуди з подружками не піде, свої сумки збирати не почне?

— Та куди я піду, Світлано? — голосно відповіла Марина, підходячи ближче до телефона. — Чекаємо на вас із нетерпінням. Я пиріг спечу.

— Мариночко, і ти тут? А скажи, ти свій цей, як його, здоровенний полотняний баул де тримаєш? Ну, шопер цей?

— У передпокої, на тумбочці, як завжди.

Запитання прозвучало так неприродно й незграбно, що Марина ледь не розсміялася вголос. Конспірація рівня дитячого садка.

— На тумбочці, Світлано, на тумбочці, як завжди.

Зв’язок обірвався. Марина витерла руки рушником. На обличчі розцвіла хижа усмішка. Важка артилерія у вигляді свекра плюс наполегливий інтерес до шопера. Післязавтра буде фінал. Грандіозне викриття невірної невістки перед лицем найсуворішого судді родини.

Уранці в суботу Марина встала раніше. Ігор ще хропів, уткнувшись носом у подушку, коли вона вже виходила з під’їзду й прямувала до найближчого речового ринку.

У торгових рядах пахло дерматином, спеціями й дешевим пластиком. Полотняні намети ляскали на вітрі. Продавці голосно зазивали покупців. Марина цілеспрямовано йшла до рядів із чоловічою білизною. За прилавком, завішаним гірляндами шкарпеток і майок, стояла колоритна жінка в пуховику.

— Підкажіть, у вас є чоловічі труси? — запитала Марина, розглядаючи строкатий асортимент.

— Ображаєш, красуне, усе є. На чоловіка, на залицяльника, на стрункого, на солідного. Який тобі розмір потрібен?

Продавчиня пожвавішала, демонструючи стос бавовняних трусів.

— Мені потрібен найбільший, — твердо сказала Марина. — Такий максимальний, щоб у нього можна було загорнути холодильник. Сімдесятий розмір є?

Продавчиня присвиснула, шанобливо цокнувши язиком.

— Чоловік-гора? Є сімдесятий. Сімейні труси величезні, мов чохол на танк. Яка кольорова гама цікавить? Сувора клітинка чи з фантазією?

— З фантазією. Що гірше, то краще.

За хвилину перед Мариною розстелили щось неймовірне. Це були велетенські парашути пронизливого, різкого для очей отруйно-жовтого кольору. По всьому периметру неосяжної тканини в хаотичному порядку танцювали фіолетові баклажани в темних окулярах і сомбреро. Виріб виглядав так, наче його створював божевільний дизайнер у нападі тропічної гарячки.

— Беру. — Марина навіть не стала торгуватися. — І скажіть, де тут косметику продають?

Подякувавши за покупку, вона рушила до кіосків із парфумерією. Довго обирати не довелося. На найнижчій полиці серед припалих пилом коробочок гордо стояв флакон дезодоранту. Називався він «Альфа-самець». На етикетці красувався мускулястий торс невідомого мачо, перекреслений сріблястими блискавками. Запах від пробника валив із ніг. Суміш бензину, конвалії та паленої гуми…