Свекруха вже накривала стіл для колишньої дружини чоловіка й розпоряджалася моєю квартирою, не підозрюючи, що я приготувала відповідь

Галина Петрівна, втиснута в квітчастий халат, люто відтирала дорогу тефлонову сковорідку металевим шкребком. Максим сидів за столом, втягнувши голову в плечі. Він зливався з кремовими шпалерами, намагаючись здаватися предметом інтер’єру.

— Ви викинули мої продукти? — Оксана сперлася на дверний одвірок. Голос звучав рівно.

— А нічого хімію жерти! — бадьоро озвалася свекруха, не обертаючись. — Я вам нормальної їжі наварю. Борщу, холодцю. Максим он схуд увесь, самі шкіра та кістки.

— Мої йогурти, Галино Петрівно, коштують як ваш квиток у зворотний бік. І ви зараз підете й купите мені нові.

Оксана клацнула чайником.

Свекруха різко обернулася. Лопатка завмерла в повітрі.

— Що ти сказала, любонько?

— Що чули.

Оксана перевела погляд на чоловіка.

— Максиме, мама помилилася. Мама йде в магазин і виправляє помилку.

Максим кашлянув, спробував усміхнутися.

— Оксаночко, ну мама ж по-свійському дбає. Я сам завтра куплю, гаразд? Ну чого ти заводишся?

Оксана мовчки дістала з сумки телефон, відкрила банківський застосунок.

— Завтра не треба. Треба зараз. Із твоїх особистих грошей.

Галина Петрівна шумно втягнула повітря. Оксана чудово знала: свекруха терпіти її не могла.

Для Галини Петрівни нова невістка була надто самостійною, надто різкою, не вміла зазирати в рота чоловіковій рідні. Чи то річ Лариса, перша дружина Максима. Так, вона вичавила з хлопця всі соки, відтяла половину добра й помчала в невідомому напрямку з якимось мутним типом.

Але в пам’яті Галини Петрівни Ларисочка лишилася своєю покладистою дівчинкою, яка називала її матусею й уміла вчасно тримати язик за зубами. Оксана взяла з тарілки яблуко, голосно хруснула, дивлячись просто у вічі свекрусі, і пішла до спальні. Товстий кіт Бублик, який досі ховався під диваном, вибіг слідом, усім своїм виглядом показуючи зневагу до чужинців на своїй території…