Свекруха вже накривала стіл для колишньої дружини чоловіка й розпоряджалася моєю квартирою, не підозрюючи, що я приготувала відповідь

Наступного дня, у четвер, Оксана втекла на роботу раніше. Вона керувала великим садовим центром на околиці міста. Робота курна, галаслива.

Довкола тонни землі, примхливі фікуси, важкі мішки з добривами й вантажники, які вічно губилися. Оксана стояла посеред ангара в джинсах і щільній куртці. Перед нею переминався з ноги на ногу постачальник кераміки, огрядний чоловік із багряною шиєю.

— Оксано Михайлівно, воно ж крихке, бій буває. Дорога погана, ну, трусонуло, — басив він, киваючи на піддон із розбитими імпортними вазонами.

— Труснуло вас, Миколо Степановичу, коли ви вирішили, що можна мені брак у середину палети запхати. — Оксана чиркнула ручкою по накладній. — Я приймаю тільки цілі. Вираховуємо із суми сорок тисяч. Забирайте черепки назад.

— Та як же так? Це ж збиток.

— Ваш збиток. Можете склеїти й посадити туди картоплю в себе на дачі.

Оксана розвернулася й пішла до кас.

Вона ніколи не витрачала часу на порожні вмовляння. Правило є правило. Ця навичка присікати проблеми на корені рятувала її щодня.

Але ввечері, повертаючись додому, вона відчувала, як свербить між лопатками. У квартирі відбувалося щось дивне. Коли Оксана зайшла в коридор, згори надривно загув перфоратор сусіда Віктора.

Цей звук ідеально вписався в картину, що постала перед очима. У вітальні шафу було зсунуто до вікна. Галина Петрівна витирала пил із верхніх полиць, голосно воркуючи телефоном:

— Так, Ірочко, так, аж шкода дівчинку. Така біда. Чоловіки пішли — одна назва. Ну нічого, своїх ми не кидаємо. У нас місця повно. Три кімнати.

Оксана скинула взуття.

— Кого це ви тут розміщувати зібралися, Галино Петрівно? — голосно спитала вона, перекрикуючи сусідський дриль.

Свекруха сіпнулася. Телефон ледь не вилетів із рук. Вона швидко скинула виклик.

— Ой, Оксаночко, прийшла. А я тут оце прибираю. Пилюка у вас по кутках. А розмовляла з двоюрідною сестрою.

Оксана примружилася. Бублик сидів на спинці крісла й невідривно дивився у вікно, ніби чекав швидкого кінця світу. Максим метушився в коридорі з відром і ганчіркою.

Він мив підлогу. Максим, із власної волі. Це був перший і найяскравіший червоний прапорець…