Свекруха знову влаштувала сцену через подачу страв і спробувала перейти межу, але Маргарита спокійно підійшла до шафи — і гості побачили несподіване

— Ану, матусю, тримай свого бовдура. З гірки катався. Усі малі як малі, а твій не такий. Портфель собі весь роздер. Уже й не знаю, чи сам на ньому катався, чи вся школа на чолі з директором на ньому перекаталася. Я тільки факт констатувати можу. Портфель порваний і навряд чи підлягає ремонту. Та чого я, Господи, від нього хочу? Яблучко від яблуньки недалеко падає.

Даня винувато дивився на матір, нишком засовуючи ногою порваний рюкзак під тумбочку. Катерина на секунду визирнула в коридор із кухні й, нічого не сказавши, лише пильно глянувши на сина, повернулася на кухню назад.

— Ми з ним пізніше розберемося, Ларисо Вікторівно. Біжи, Даню, роздягайся. Зараз їстимемо.

Хлопчик, задоволений тим, що мама не стала його сварити за порваний портфель, радісно пірнув до неї на кухню.

— Мамо, я голодний як вовк. Дай мені швидше щось поїсти.

Катерина, захоплена сервіруванням столу, відповісти синові не встигла.

Замість неї відповіла невідомо звідки взята Лариса Вікторівна, загримівши кришкою від каструлі.

— І що ж вона тут тобі може дати? Тут же самі помиї кругом.

Свекруха манірно сунула свого носа просто в холодильник, витягла навіщось звідти каструлю щів, схопила ополоник і почала бридливо їх помішувати.

Але в цей час голодний Даня вхопив зі столу бутерброд із червоною ікрою й у два укуси його проковтнув, побоюючись поглядаючи на бабусю.

— Мам, а можна мені ще один бутер? Я такий голодний, що, мабуть, і слона б з’їв.

Катерина насупилася.

— Зачекай, синочку, поїж поки що щів. А зовсім скоро гості прийдуть. От тоді й сядемо за стіл.

Даня зітхнув і, бачачи, що сперечатися з матір’ю марно, поплентався до своєї кімнати переодягатися до приходу гостей, а свекруха миттю накинулася на невістку.

— Катерино, ну як же ти так можеш? Твій син виробляє бозна-що, а ти ніяк на це не реагуєш.

Свекруха вперла руки в боки й уявила себе оракулом, який передбачає майбутнє цього маленького злочинця.

— Усе йде з дитинства і складається з дрібниць. Спочатку він почне руйнувати все навколо себе. Потім не ставитиме ні в що свою матір, потім почне бити дружину, а там і до в’язниці недалеко. Ти, мабуть, цього хочеш?

Катерина отетеріло зупинилася й уважно подивилася на свекруху. Щось сьогодні з нею явно було не так. Лариса Вікторівна була в особливому ударі.

— Ларисо Вікторівно, не кажіть дурниць. Із Данею я потім розберуся. Краще скажіть мені, з якої такої причини вам не сподобалася ваша остання стрижка в моєму виконанні. Мені Світлана сказала про це. Чому вона взагалі про це знає? Якщо ви так усім сусідам говоритимете, я без роботи й без клієнтів залишуся.

Лариса Вікторівна метнула в бік невістки холодний, як сталь, погляд і промовила:

— Так, залишишся без клієнтів, але я, пардон, нічого страшного в цьому не бачу. Та що ж це за робота така — перукарка? Я ж для тебе стараюся, дурепо. Так ти швидше нормальну роботу собі знайдеш. Наприклад, бухгалтеркою влаштуєшся, — зло говорила вона, безцеремонно колупаючи виделкою в салаті «Мімоза», який Катерина доробила лише пів години тому.

«Ось у чому річ, — збагнула Катерина. — Зрозуміло, отже, їй не дає спокою бухгалтерка Іра, яка роз’їжджає на крутому позашляховику»…