Син попросив батька не приїжджати перед Новим роком, але візит без попередження відкрив тривожну правду

Павло лежав на бетонній підлозі поруч із котлом. На ньому була брудна майка, шкіра здавалася сірою, обличчя блищало від поту. Усе тіло трусило дрожем. Праве коліно страшенно розпухло, нога лежала під неприродним кутом. На лівій щиколотці був важкий ланцюг, що тягнувся до труби й був замкнений навісним замком.

Коли Микола торкнувся його плеча, Павло різко сіпнувся й закрив голову руками.

— Тихо, сину. Це я. Розплющ очі.

Павло розліпив повіки не одразу. Кілька секунд дивився крізь батька, ніби не впізнавав. Потім погляд сфокусувався, і обличчя скривилося.

— Тату… Я ж просив тебе не приїжджати. Ти хоч раз у житті можеш зробити так, як тебе просять?

— За шістдесят вісім років не навчився. Пізно починати.

— Іди. Поки можеш.

— Хто це зробив?

Павло ковтнув, губи в нього потріскалися.

— Лариса. І її батько. Чотири дні тому. Коліно розтрощили. Він бив, вона світила ліхтариком. Дуже сімейний захід вийшов.

Микола дістав воду, обережно підвів синові голову й дав йому кілька ковтків.

— Як ти зміг написати?

— Вона лишає телефон на котлі, коли приносить їжу. Руки зайняті. Я дотягнувся, поки вона підіймалася. Набрав майже навпомацки. Встиг лише три слова.

— Чим тебе колють?