Син попросив батька не приїжджати перед Новим роком, але візит без попередження відкрив тривожну правду

Син надіслав коротке повідомлення: «Тату, не приїжджай». Але я все одно приїхав. І знайшов його у власному будинку прикутим ланцюгом у підвалі.

За тиждень до свята телефон здригнувся на столі. На екрані висвітилося ім’я сина, а слідом з’явилися три повідомлення, одне страшніше за інше: «Тату, не приїжджай». «Прошу, не треба». «Тобі небезпечно».

Микола Аркадійович перечитав їх кілька разів. Син ніколи не писав такого просто так. Особливо Павло — дорослий чоловік, міцний, упертий, звиклий розв’язувати проблеми сам. Якщо він просив батька триматися подалі, значить, річ була не в сімейній сварці й не у звичайній неприємності.

Того вечора Микола сидів сам у старому кріслі навпроти маленької штучної ялинки. Він ставив її щороку радше за звичкою, ніж заради настрою. Телевізор тихо бурмотів про святкову метушню, чай давно вистиг, а в квартирі стояла така тиша, що було чути, як потріскує батарея.

Йому було шістдесят вісім. Невелика квартира на околиці, стоптані чоботи біля дверей, куртка з в’їдливими плямами машинного мастила — усе довкола говорило про скромне життя літнього колишнього водія. Саме таким він і хотів здаватися.

Вранці сусідка Галина Степанівна зустріла його біля поштових скриньок і докірливо похитала головою.

— Миколо Аркадійовичу, ну не можна ж у свято самому сидіти. Заходьте ввечері до нас, чесне слово, будемо раді.

Він усміхнувся криво, ховаючи погляд.

— Я б зайшов, та ваш Семен Петрович знову посадить мене за стіл до ночі й почне сперечатися про риболовлю. А мені вранці рано вставати.

— Куди вам рано?