Усе місто обговорювало виття собак на старому кладовищі. Сюрприз, який чекав на мене після детального розбору нічного відеозапису

— Віктор Степанович недовірливо подивився на нього поверх окулярів. — Якась тінь, що тобі привиділася, та кілька дворових собак? Павле, ну це ж несерйозно. Я тебе зараз відпустити не можу. Зовсім не можу. Нікому замінити. Прошу тебе, протримайся ще трохи. Давай так: поставимо біля тієї могили маленьку камеру. Завтра вранці подивимося запис і зрозуміємо, що там відбувається. Найімовірніше, якась дурниця. Ще разом посміємося. Домовилися?

Павло кивнув, але без жодної певності. Після минулої ночі сміятися йому зовсім не хотілося.

Коли вони прийшли встановлювати камеру біля тієї самої могили, Павло вперше уважно прочитав напис на пам’ятнику. Тут давно, сорок три роки тому, були поховані батько й син. Між датами смерті — лише один місяць. Поруч із могилою валявся клапоть собачої шерсті, а трава була помітно прим’ята.

— Я ж казав, Вікторе Степановичу, тут хтось був, — тихо мовив Павло. — Мені не привиділося.

— Не накручуй себе. Сьогодні все з’ясуємо.

Удень серед відвідувачів кладовища ніхто не звернув уваги на маленьку сухеньку стареньку в старому, не по сезону зношеному одязі. Вона підійшла до пам’ятника і всім своїм слабким тілом притулилася до холодного каменю. Потім почала цілувати фотографії. Точніше, те, що від них залишилося. Обличчя дорогих їй людей майже стерлися від часу, дощів і вітру. Але з її пам’яті вони не зникли. Для неї вони й досі були живими, рідними, близькими, ніби все сталося не понад сорок років тому, а вчора.

Стареньку звали Марія Петрівна. В один страшний рік вона втратила і сина, і чоловіка. Син Андрій загинув у гарячій точці, у нерівному бою. А серце чоловіка, Григорія, зупинилося через місяць після загибелі сина. Не витримало горя, що обрушилося на родину.

Та Марії Петрівні доля приготувала випробування ще тяжче. Єдиний онук Вадим поховав її заживо. І досі вона не могла зрозуміти, чим заслужила таку жорстокість.

Усе життя Марія Петрівна пропрацювала шкільною вчителькою. Жила у квартирі, яку колись отримала від держави за багаторічну сумлінну працю. Раніше таке житло справді давали тим, хто десятиліттями працював на одному місці…