Він посадив дружину до в’язниці й забрав усе майно. Але доля завдала йому ЖОРСТОКОГО удару

Віктора викликали до прокуратури повісткою. Він ішов коридором упевнено, у дорогому костюмі, з виглядом людини, якій нема про що хвилюватися. Думав, що йдеться про якусь перевірку артілі, про податки, про підряд — про звичайну паперову тяганину, яку він звик улагоджувати.

У кабінеті на нього чекали двоє. Слідчий прокуратури, немолодий чоловік із байдужим поглядом, і другий, у цивільному, що сидів трохи осторонь біля вікна. Віктор ковзнув по ньому поглядом і не впізнав.

— Коваленко Вікторе, — почав слідчий, не підводячи голови від паперів. — Співвласник лісозаготівельної артілі. Присідайте.

Віктор сів, закинув ногу на ногу. — У чому річ? Якщо щодо підряду, то в мене всі документи в порядку.

— Не щодо підряду, — спокійно відповів слідчий.

Він розклав на столі кілька роздруківок. — Каса взаємодопомоги у вашій артілі. Три роки тому з неї зникла велика сума. За документами — з підписом вашої колишньої дружини, Анни Коваленко. Її за це засудили.

— І що? — Віктор знизав плечима.

— Стара історія. Вона й сидить.

— А ось що. — Слідчий підсунув до нього іншу роздруківку.

— Попередня фінансова перевірка встановила: у ті самі дні майже ті самі суми надійшли на рахунок фірми-одноденки, а потім були спрямовані на купівлю вашої першої пилорами. Підписи на касових відомостях підроблені. Ті самі особливості почерку виявлено в акті про загибель вальника, де знову ж таки стоїть підпис вашої колишньої дружини, яка в ту годину, за журналом викликів, приймала пологи за тридцять кілометрів від ділянки. — Віктор зблід. Упевненість сповзла з його обличчя, як фарба під дощем.

— Це… це якась помилка, — вичавив він. — Я нічого не підробляв. Підписи її. Гроші вона знімала.

— Експертиза покаже, — незворушно відповів слідчий. — Почеркознавча, фінансова. У нас на руках уже досить, щоб порушити справу про фальсифікацію доказів, шахрайство й завідомо неправдивий донос. І, можливо, про підкуп посадової особи. Хтось же оформив той акт? Це не три роки. Це значно більше. — У кабінеті повисла тиша. Віктор хапав ротом повітря, переводив погляд з одного на другого.

Тоді чоловік біля вікна підвівся й підійшов до столу. Заговорив спокійно, без погрози, просто констатуючи факт. — Мене звати Андрій Петрович Мельник. Я начальник колонії, де ваша дружина провела ці роки. Я знаю її. І я знаю, що вона невинна.

Віктор витріщився на нього. Кров застигла в жилах. Максим колись згадував це ім’я.

Начальник, який допомагав матері. Мельник повернувся до вікна, а слідчий підсунув Вікторові аркуш із роз’ясненням прав.

— Ви маєте право відмовитися від показань і запросити адвоката, — сказав слідчий. — Якщо вирішите дати добровільне зізнання і будете співпрацювати, суд може це врахувати. Але перевірка триватиме незалежно від вашого рішення: буде проведено експертизи, обшуки на пилорамі й допити пайовиків, яких ви витиснули з артілі.

— Це підстава, — прошепотів Віктор.

— Ні, — спокійно заперечив слідчий. — Це перевірка фактів. Тих самих, які три роки тому перетворили на брехню. — Віктор дивився на стіл, на свої руки, на розкладені роздруківки. У голові була порожнеча, ніби хтось разом вимкнув світло.

Він згадав, як вписував цифри в чужий зошит, як упевненою рукою виводив підпис дружини, як домовлявся з потрібною людиною оформити акт, як дивився на суді вбік і не відчував нічого, крім полегшення. Він думав тоді, що вийшов сухим із води, що переграв усіх. Тепер коло замкнулося.

— Скільки в мене часу? — глухо спитав він.

— Після консультації з адвокатом ви самі вирішите, давати показання чи ні, — відповів слідчий. — Але перевірка вже почалася й триватиме незалежно від вашого вибору…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇