Він посадив дружину до в’язниці й забрав усе майно. Але доля завдала йому ЖОРСТОКОГО удару

Віктор довго мовчав. Йому дали можливість поговорити із запрошеним адвокатом, після чого він повернувся за стіл. Десь за стіною шуміло місто, їздили машини, жили люди. А його життя руйнувалося просто тут.

Він розумів: якщо зізнається, все скінчено. Справа, репутація, Кристина, будинок. Але якщо впиратиметься, експертизи все одно доведуть його вину, і тоді буде тільки гірше.

Пилорама, фірма-одноденка, витиснуті пайовики. Надто багато кінців, які вже не сховати. — Я… — почав він, і голос його зірвався.

— Я хочу дати показання в присутності адвоката.

— У якій справі? — уточнив слідчий.

— У справі Анни Коваленко, — відповів Віктор тихо.

— Моєї колишньої дружини. Я хочу зізнатися. — Слідчий кивнув.

— Говоріть. — Віктор заговорив. Повільно, із затинками, але розповідав усе.

Як закохався в Кристину, молоду бухгалтерку артілі. Як зрозумів, що більше не хоче жити з дружиною, але при розлученні довелося б ділити справу й будинок навпіл. Як придумав прибрати її так, щоб вона нічого не змогла зробити.

Як Кристина, маючи доступ до каси, допомогла підробити відомості й перевести гроші через підставну фірму на купівлю пилорами. Як він оформив фальшивий акт про загибель вальника, домовившись з інспектором, якого знав іще зі школи. Як дивився на суді вбік і мовчав, поки її відвозили.

Показання про роль Кристини та інспектора включили до окремих матеріалів для подальшої перевірки.

З кожним словом він відчував, як валиться його життя. Але зупинитися було пізно. Він уже сказав надто багато.

— Навіщо? — спитав слідчий, записуючи.

— Хотів почати заново, — відповів Віктор, і голос його звучав порожньо. — З Кристиною. Без дружини, яка, як мені здавалося, заважала. — Слідчий зупинив запис.

— Ви розумієте, що дали показання проти себе?

— Розумію, — відповів Віктор.

Його вивели. Він сидів у кімнаті очікування, дивився в стіну й розумів, що все скінчено. Його бізнесу настав кінець.

Кристина піде, син зневажатиме ще дужче. А Анна отримає те, чого хотіла, — справедливість. А він — те, на що заслужив.

Гул голосів стих, коли суддя увійшла до зали. Анна сиділа за столом захисту й не могла повірити, що це відбувається насправді. Пів року минуло від зізнання Віктора, пів року експертиз, допитів і нових розслідувань.

І ось сьогодні — рішення. Зала була повна. За спиною Анни сиділи Людмила, Ірина й Тетяна — троє жінок, які стали їй ближчими за рідних.

Поруч — Максим, який тримав її за руку. А в останньому ряду — Андрій Петрович Мельник, у цивільному, із серйозним обличчям, але теплим поглядом. Суддя — жінка років шістдесяти в строгому костюмі — відкрила теку, прочистила горло.

У залі стало тихо. — На підставі нововиявлених обставин, — почала вона чітким, владним голосом, — а саме: зізнавальних показань Віктора Коваленка, наданих добровільно й зафіксованих протоколом, результатів почеркознавчої та фінансової експертиз, а також показань свідків, суд постановляє…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇