Вона голосно тішилася, що син віддає їй усю зарплату. Деталь, через яку свекруха вдавилася

Дев’ять місяців хлопцеві, дата солідна. Рита примудрилася накрити такий стіл, що ніжки тріщали.

Холодець, три види салатів, запечена з картоплею курка. Нарізки, домашні соління, які вона сама закручувала ночами. І все це на ті жалюгідні копійки, які їй вдавалося викроювати.

— Тамаро Іллівно, — голос Рити був спокійний, як поверхня болота перед тим, як звідти вискочить крокодил. — Гомілка в холодці дає потрібну клейкість. Без неї він просто розвалиться.

— І повірте, економія тут не від хорошого життя, а від реальності. Свекруха хмикнула, поправила на грудях брошку у вигляді якоїсь здохлої бабки й велично випливла з кухні. Рита лише міцніше стиснула руків’я ножа.

Ця жінка мала феноменальний талант приходити до чужого дому й поводитися так, ніби вона тут генеральний інспектор. А всі інші при цьому вважалися недбалою прислугою. Тим часом квартира швидко наповнювалася людьми.

Приїхали батьки Рити, Віктор Степанович і Надія Михайлівна. Віктор Степанович, чоловік габаритів невеликої шафи, усе життя пропрацював на заводі, мовчки пройшов у коридор, зваливши пакети з подарунками. Його руки-кувалди дбайливо дістали з коробки величезний набір для малюка.

Надія Михайлівна, мініатюрна, але гостра на язик жінка, одразу шаснула на кухню допомагати доньці. Ввалилися куми. Хрещений Рома — гучний рудий електрик із вічною усмішкою на обличчі й апетитом ведмедя, що вийшов зі сплячки.

Хрещена Іра — бухгалтерка з чіпким поглядом, яка вміла за три секунди просканувати вартість чужого одягу. Олег крутився довкола гостей, потираючи руки й випромінюючи привітність. На ньому був новенький джемпер, якого Рита не купувала.

— Олежку, обновка? — примружилася Іра, знімаючи пальто. — Хороший кашемір, мабуть, тисяч п’ять коштує.

Олег злегка почервонів і кашлянув у кулак. — Та це мама подарувала, розпродаж був. Рита, яка проходила повз із тацею тарілок, подумки зробила зарубку.

Свекруха, яка живе на одну пенсію у своїй скромній однокімнатці, дарує синочкові кашеміровий джемпер. Ну-ну, мабуть, теж на акції полює. Після метушливої поїздки до церкви й самого таїнства гості нарешті посідали за стіл.

У кришталевій салатниці, що дісталася Риті ще від бабусі, ловили світло відблиски люстри. У центрі столу тремтів холодець — гордість сьогоднішнього дня. Він виглядав як витвір мистецтва: прозорий, з ідеальними шматочками моркви й часнику на дні.

Почалося застілля…