Вона лише дивилася на сукню, яку не могла купити, аж поки в її житті не з’явився незнайомий спостерігач

— І ви запам’ятали це на все життя.

Дмитро подивився на порожню вітрину.

— Я був дитиною й не розумів, що вона багато в чому собі відмовляла заради мене. Я думав, що одного дня стану дорослим, зароблю багато грошей і куплю їй усе, чого вона захоче. А потім… — Дмитро ненадовго замовк. — Потім я справді заробив гроші.

У його голосі з’явилася гіркота.

— Але вже було запізно.

Ірина нічого не сказала. Тепер вона вперше бачила перед собою не багатого й впливового чоловіка, а людину, яка багато років носила в собі давній біль.

— Мені шкода, — тихо промовила вона.

Дмитро кивнув.

— Дякую.

Кілька секунд вони стояли мовчки. Потім Ірина запитала: — Тому ви купили сукню?

— Почасти.

— А решта?

Він подивився просто їй у вічі.

— Решта пов’язана з вами.

Ірина відчула, як її серце забилося швидше.

— Зі мною?

— Так.

— Але ви майже мене не знаєте.

— Тому й хочу дізнатися.

Ірина відвела погляд.

— Ви кажете так, ніби все дуже просто.

— Ні, я знаю, що це непросто.

Він зробив крок ближче.

— Саме тому я більше нічого не вирішуватиму за вас.

Ірина підвела очі.

— Що це означає?

— Якщо ви не хочете сукні, я не змушуватиму вас її приймати. Якщо не хочете спілкуватися зі мною, теж не буду.

Він дістав із кишені невеликий ключ і простягнув їй.

— Але сукня вже ваша. Не як плата за увагу, не як умова, просто подарунок.

Ірина подивилася на ключ.

— Що це?

— Ключ від примірочної в бутику. Я попросив залишити сукню там.

— Ви серйозно?

— Цілком.

Вона тихо засміялася.

— Ви справді звикли все ускладнювати.

Уперше Дмитро по-справжньому усміхнувся.

— Можливо.

Ірина взяла ключ.

— Я його приміряю.

— Гаразд.

— Але лише один раз.

— Домовилися.

Наступного вечора Ірина зайшла до бутіка. Продавчиня відразу впізнала її й провела до окремої кімнати. За кілька хвилин Ірина вийшла у сукні. Вона зупинилася перед великим дзеркалом. На секунду дівчина не впізнала власного відображення. Це була все та сама Ірина, але чомусь зовсім інша.

Сукня сиділа ідеально. Колір підкреслював її очі, а тонка вишивка робила образ елегантним і ніжним. Ірина усміхнулася. Уперше за багато років вона дозволила собі просто відчути себе красивою…