Вони були певні, що залишаться безкарними, аж поки одного дня не зникли в лісі
Три наступні дні Максим спостерігав. Остап Миронович не раз повторював, що квапливий мисливець бачить лише власне нетерпіння, а терплячому звір сам показує слабке місце. Кирило щоп’ятниці з’являвся в дорогому нічному закладі в центрі, пив до глибокої ночі й виходив через службовий вихід, подалі від знайомих і зайвих очей. Його життя рухалося по одному й тому самому колу.
Роман щоранку тренувався у великому спортивному клубі й ставив машину в дальньому кутку погано освітленої підземної стоянки. Він обирав одне місце біля запасного виходу й рідко відхилявся від розкладу. Денис кілька разів на тиждень їздив до жінки, з якою зустрічався потай. Машину залишав у приватному секторі за два будинки від її хвіртки, де ліхтарі майже не горіли, а сусіди звикли не цікавитися чужими справами.
Максим записав час і маршрути, потім запам’ятав усе до дрібниць і знищив аркуш. Сім років без постійного доступу до телефону навчили його тримати в пам’яті довгі послідовності цифр, облич і розмов. У гаражі Павла знайшлися міцні монтажні стяжки, робоча стрічка, щільні мішки й звичайні інструменти. Решту Максим підготував сам, не посвячуючи друга в подробиці.
Спостереження давалося важче, ніж здавалося. Кирило, Роман і Денис з’являлися у звичних місцях, рухалися знайомими маршрутами й виглядали людьми, яких ніщо не тривожить. За ними не було помітно ні чужої смерті, ні семи відібраних років, ні зруйнованої Оксани. Саме ця звичайність дратувала сильніше за відверту жорстокість: довколишні бачили трьох благополучних чоловіків і нічого не знали про ціну їхнього спокою.
Останній вечір перед початком вони провели на кухні. Чай вистигав, годинник байдуже відраховував хвилини, але жоден не намагався заповнити тишу порожніми словами. Павло розумів лише загальні наміри Максима й свідомо не питав більше. Деякі рішення не стають кращими від пояснень; вимовлені вголос, вони лише починають втягувати в себе тих, хто поруч.
Максим попросив друга про єдину допомогу. Коли надійде короткий дзвінок, Павло має поїхати до квартири, забрати Оксану, нагодувати й дати їй виспатися, а потім відвезти до реабілітаційного центру на околиці. Максим заздалегідь дізнався умови й віддавав на лікування всі гроші, зароблені за сім років у майстерні виправної установи. Заощаджень вистачало лише на перший час, але іншого призначення для них він не бачив.
Павло спитав тільки, коли діяти. Максим відповів, що повідомить, і отримав спокійний кивок. Друг не обіцяв неможливого, не виголошував гучних клятв; він сказав просте «зроблю», і цього було досить. За роки знайомства Максим не пам’ятав випадку, щоб Павло порушив дане слово.
Уночі Максим лежав на дивані й дивився в стелю. На тумбочці поруч лежали карта лісника й закритий материн конверт. Йому вчувався слабкий запах дешевих парфумів, якими Галина Андріївна користувалася все життя, хоча папір навряд чи міг зберегти його так довго. Максим узяв листа, потримав у долонях і знову відклав: читати слід було після того, як зникне потреба вибирати…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
