Вони були певні, що зможуть виставити мені рахунок за три місяці життя в моїй же квартирі, але моя відповідь виявилася зовсім не тією, на яку чекали

До суботи напруга в квартирі стала майже відчутною. Уранці Оксана готувалася провести прямий ефір. Її блог про відновлення меблів і облаштування дому вже зібрав понад п’ять тисяч постійних підписників. Людям подобалося спостерігати, як облуплені тумбочки й старі столики повертаються до життя. Ще більше їх приваблювала сама Оксана: під час роботи вона вміла так коментувати те, що відбувається, що глядачі не переставали сміятися.

У вітальні вона поставила кільцеву лампу, закріпила телефон на штативі й розклала на робочому столі віск, м’які серветки та інструменти. На руках у неї були рукавички. Сьогодні Оксана збиралася показати, як правильно полірувати антикварний столик.

Коли все було готове, у передпокої повернувся ключ. Тарас впустив матір. Людмила Василівна з’явилася в кімнаті з виглядом людини, яка має тут беззаперечні повноваження. На ній був довгий важкий кардиган, схожий на театральну портьєру, а шию обвивало масивне намисто зі штучного каміння. Поперед себе вона несла товсту теку. Тарас плентався слідом із поважністю вірного помічника, зберігаючи серйозний вираз обличчя.

Оксана й далі витирала стільницю. Вона не обернулася, але чудово бачила обох у віддзеркаленні дзеркальних дверцят шафи.

— Добрий день, Оксаночко, — солодко мовила свекруха.

Підійшовши до дивана, Людмила Василівна провела пальцем по підлокітнику, ніби перевіряла якість прибирання, після чого сіла точно посередині. Тарас зупинився поруч, схрестивши руки на грудях.

— Здрастуйте. Ви прийшли з перевіркою чи випадково звернули не в той енергетичний вимір? — сухо спитала Оксана.

Свекруха зробила вигляд, що не почула насмішки. Вона відкрила теку й дістала свіжо роздрукований аркуш.

— Ми ухвалили важливе рішення, — почала свекруха, дивлячись на Оксану поверх уявних окулярів. — Ти вперто пручаєшся, і це руйнує стосунки. Тарас поруч із тобою згасає. На роботі в нього застій, бо вдома він не отримує належної підтримки.

Оксана повільно втирала в дерево віск. Кімнату наповнив теплий, трохи солодкуватий запах мастики.

— Яким чином його результати на роботі залежать від мене? Нехай уважніше виконує свої обов’язки.

— Безпосередньо! — Голос Людмили Василівни став різким і дзвінким. — Ти зайнята своїми дошками, фарбами й інструментами, а маєш служити родині. Раз емоційно брати участь ти не хочеш, доведеться компенсувати це матеріально. Я дала тобі достатньо часу.

Вона поклала папір на край старовинного столика.

— Тут указано суму, що накопичилася за останні три місяці. Я врахувала і гармонізацію дому, і твоє перебування поруч з успішною енергетикою мого сина. Усього — дев’яносто тисяч…