Вони були певні своєї переваги, але не знали головного про жінку перед ними

Почалася друга хвиля затримань. Цього разу без гучних штурмів. Клавдію Михайлівну взяли біля входу до тихої громадської будівлі, куди вона прийшла вранці. Григорія — на транспортній базі, поруч із черговою вантажівкою. Ельвіру затримали в будівлі суду, куди вона приїхала захищати клієнта. Агнію — вдома, коли вона пекла пироги.

Обшуки дали величезну кількість доказів: документи, гроші, носії інформації, ключі від прихованих приміщень, записи розмов, договори, чорнові схеми. Багато затриманих намагалися запевняти, що нічого не знали, просто допомагали родичеві й не ставили зайвих запитань. Але підписи, перекази, листування й знайдені матеріали говорили голосніше за будь-які виправдання.

Сімейна імперія Грачових була зруйнована дощенту.

Суд почався холодного лютневого ранку й розтягнувся на кілька місяців. Справа стала гучною. У залі ледве вистачало місця для підсудних, адвокатів, прокурорів, свідків, журналістів і тих, хто прийшов побачити, як падає людина, що роками вважала себе вищою за закон.

Віра була присутня на кожному засіданні. Вона сиділа в першому ряду й дивилася на Романа Грачова. Він уже не був схожий на впевненого господаря життя з дорогого кабінету. Камера, допити й очікування вироку змінили його: обличчя осунулося, плечі опустилися, у волоссі з’явилася сивина.

Поруч були Ігор Савін, Данило Грачов та інші учасники мережі. Кожен намагався врятувати себе. Хтось перекладав провину на інших. Хтось удавав, що опинився поруч випадково. Хтось плакав і просив зважити на вік, хвороби, родину. Роман тримався найдовше. Він називав себе підприємцем, говорив про фальсифікацію, заздрість конкурентів і тиск. Його адвокат намагався оскаржити докази, причепитися до процедур, заплутати послідовність подій.

Але обвинувачення було підготовлене ретельно.

Фінансові документи показували рух величезних сум через підставні фірми. Записи розмов підтверджували накази. Колишні учасники організації давали свідчення, розраховуючи на пом’якшення покарання. Вони розповідали, як працювала мережа, як перевозили заборонені речовини, як карали боржників, як зникали конкуренти, як ламалися життя тих, хто потрапляв у залежність.

Один свідок розповідав про людину, яку побили за борг. Інший — про постачання, що проходили через склади Агнії. Молода жінка плакала, згадуючи брата, який загинув через речовини, що їх поширювали люди Грачова. Кожне свідчення додавало нову рису до портрета системи, збудованої на страху й чужому руйнуванні.

Особливо важким став виступ Віри.

Коли її викликали, у залі запала тиша. Вона говорила спокійно, без істерики, без бажання тиснути на жалість. Розповіла про напад у парку, про затримання Данила та його спільників, про викрадення батьків і сестри, про викуп, про рік таємного розслідування. Вона дивилася просто на Романа. Він намагався витримати її погляд, але щоразу відводив очі…