Вони покинули дівчину, яку вважали безнадійною, але за п’ять років її повернення змінило все

Вони думали, що їдуть розважатися. Вони не знали, що їдуть на прийом до хірурга. Котедж стояв у глибині старого селища, оточений чорними соснами й заметами по пояс.

Ідеальне місце для злочину або для покарання. Оксана відчинила двері. У будинку було тепло.

Вона заздалегідь оплатила протоплення. У каміні потріскували дрова, на столі стояли фрукти й пляшка дорогого коньяку. — Ну, господине, — присвиснув Роман, ввалюючись у передпокій і струшуючи сніг із черевиків, — підготувалася, поважаю.

Вони поводилися по-господарськи, як звикли. Скинули куртки, кинули просто на підлогу. Чорний плюхнувся на диван, перевіряючи пружини.

— М’яко, — зареготав він, — годиться. — Оксана спостерігала. Усередині не було страху.

Була тільки відраза, як у санітара, що дивиться на брудну білизну в інфекційному відділенні. Ці люди вважали себе королями життя, але були примітивні, як амеби. Їм треба було тільки одне.

Саме на цьому вона їх і впіймала. Вона підійшла до бару, стала до них спиною. Руки не тремтіли.

Вона дістала три келихи. У два з них швидким відпрацьованим рухом хлюпнула прозору рідину з маленького флакона. Це була не отрута.

Потужний коктейль із ветеринарних міорелаксантів і дисоціативів. Суміш, що валить з ніг бика за три хвилини. Вона залила суміш коньяком.

Аромат дорогого алкоголю надійно приховав слабкий хімічний запах. — Хлопчики… — Вона обернулася, тримаючи келихи. На обличчі сяяла манлива усмішка.

— Вип’ємо за знайомство і за те, щоб ця ніч змінила ваше життя назавжди.

— За тебе, красуне! — Чорний вихопив келих. Вони цокнулися.

Дзвін кришталю пролунав у тиші будинку, як похоронний дзвін. Вони випили залпом, по-гусарськи. Оксана лише пригубила свій келих.

Вона дивилася. Відраховувала секунди. — Добре пішло, — видихнув Роман, витираючи губи рукавом.

— Міцна зараза. Слухай, а ти хто взагалі? Чим займаєшся? — Мова раптом сповільнилася. Язик став ватяним, неповоротким, ніби розпух у роті.

Він моргнув, намагаючись сфокусувати погляд. Обличчя Оксани почало розпливатися, двоїтися. — Щось мене розвезло, — пробурмотів Чорний.

Він спробував підвестися, але ноги відмовилися служити, ніби кістки перетворилися на желе. Він гепнувся назад на диван, безглуздо змахнувши руками. — Що ти нам дала? — Роман ще намагався боротися.

Його рука потягнулася до пояса, де висів пістолет. Оксана не ворухнулася: вона стояла й дивилася на них згори вниз. Усмішка повільно сповзла з обличчя, оголюючи справжній вираз — крижаний спокій ката.

— Ліки, — відповіла вона своїм справжнім, спокійним лікарським голосом. — Вам треба розслабитися. Ви надто напружені, надто агресивні.

Роман намагався закричати, але з горла вирвався тільки сиплий хрип. М’язи горла майже паралізувало. Очі, повні паніки, бігали по кімнаті.

Він бачив, як ця шикарна жінка знімає перуку, кидаючи чорне волосся на підлогу, як дістає із сумочки не косметику, а сині медичні рукавички й надягає їх із характерним клацанням гуми. Вони не знепритомніли повністю: препарат діяв хитро. Тіло ставало каменем, м’язи не підкорялися сигналам мозку, але свідомість провалювалася у в’язкий кошмарний туман, де не було часу, але були відчуття. Вони все чули, все відчували, але були замкнені у власних тілах…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇