Вони загнали старого в глуий ліс, не підозрюючи, що в темряві він виявиться зовсім не таким безпорадним

Потім часи змінилися, його роботу згорнули, папери спалили, а самого його викреслили звідусіль, ніби й не було. Він не образився. Він утомився.

Він пішов на далекий кордон не ховатися від життя. Він уже всякого надивився. Він пішов доживати тихо, лагодити переламані звірячі лапи замість того, щоб ламати людські кістки.

І от тепер чотири пари чужих чобіт топтали сніг біля його ґанку. Лом штовхнув двері. Вони піддалися легко: старий і справді не замкнув.

Це його заспокоїло. Дарма. Перший ступив у темні сіни, другий за ним, третій, четвертий.

І тієї ж миті останній слабкий вогник у хаті згас. Темрява впала — повна, глуха, як у льосі. Чужі очі, звиклі до світла ліхтаря й фар, осліпли враз.

А очі господаря, що весь вечір звикали до темряви біля синього вогника, бачили все. Для них хата стала пасткою. Для нього вона була рідним домом, де він знав кожну половицю, кожен виступ, кожен цвях.

Далі було тихо. Моторошно тихо. Молодий із сіпаючою повікою, що йшов першим, раптом коротко, без крику охнув і склався навпіл.

Щось тверде, як поліно, вдарило його точно під дих, вибивши все повітря. Він осів на підлогу й затих. Другий мацав руками в темряві, кликав неголосно.

— Ей, ти де?

Ніхто не відповів. Він ступив туди, де, як йому здавалося, був товариш, і налетів грудьми на щось. На лікоть.

Жорсткий, як сук. Голова сіпнулася, в очах спалахнули іскри, і темрява поглинула його. Лом зрозумів першим, що справа кепська.

Він рвонув із-за пояса пістолет, але в суцільній темряві не розумів, куди стріляти. Стріляти на звук він боявся: можна було влучити у своїх. Він позадкував до дверей, до сірого прямокутника ночі в прорізі.

І тут спокійний голос сказав йому просто у вухо, зовсім поруч, звідти, де нікого не мало бути:

— Ти, хлопче, у чужій хаті стволом не махай, тут так не заведено.

Лом круто розвернувся, вдарив руків’ям навідліг у порожнечу.

Його кисть раптом опинилася затиснутою, ніби в ведмежому капкані, вивернутою коротким, точним рухом. Пістолет глухо стукнув об підлогу. Самого Лома розвернуло, вдарило лопатками об бревенчату стіну так, що вибило дух і притисло до неї чимось непідйомним.

Четвертий, останній, почувши метушню, кинувся навтьоки — у двері, в сніг, до машин, не розбираючи дороги. Він волав щось нерозбірливе. Коли Студень увімкнув фари й освітив ґанок, до машин, похитуючись, добіг лише один із його чотирьох, а решта троє лишилися всередині…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇