Врятував ДІВЧИНУ, не підозрюючи, КИМ вона була насправді

— Так точно. Злочинців нейтралізовано силами охорони підприємства. Приступаємо до затримання нападників.

— Слухаюсь. — Він повільно опустив телефон і простягнув назад Оксані. Руки тремтіли.

За ці дві хвилини він постарів на кілька років. Він розумів: кар’єрі кінець. Єдиний шанс уникнути строку — беззастережно виконувати накази тих, кого хвилину тому він збирався знищити.

Кравченко повернувся до своїх. Голос зірвався на крик: «Відставити штурм!»

— Зброю на запобіжник! Група, слухай команду: затримати всіх, хто не належить до персоналу підприємства.

— Пораненим надати першу допомогу й під конвоєм доправити до місцевої лікарні. Працюємо. — Спецзагін, звиклий підкорятися наказам, миттю змінив напрямок.

Важкі черевики застукотіли по бетону, але тепер їхньою ціллю були бандити. Бійці почали жорстко скручувати рештки людей Півночі. Шамана, який щойно приходив до тями після мого удару, втиснули обличчям у багнюку й защепнули на його величезних зап’ястках сталеві кайданки.

Я повільно опустив руки й із шумом втягнув холодне лісове повітря. Подивився на своїх.

Петрович сидів на підлозі, привалившись до станини верстата, і тихо сміявся, майже зриваючись в істерику, розмазуючи по обличчю кіптяву. Ми вижили. Пройшли по самому краю й не зірвалися.

Оксана сховала телефон до внутрішньої кишені. Подивилася на мене, кутики губ ледь помітно сіпнулися. «Я ж казала, Андрію, моя охорона готова до всього».

Я стер кров із розбитої вилиці й кивнув. «Твоя взяла, але більше жодних сюрпризів. Мої нерви не казенні».

Наступні кілька годин перетворилися на бюрократичний цирк. Лісопилка була оточена, але тепер нас охороняли ті самі люди, які приїхали нас тиснути. Слідчі протоколювали руйнування, вилучали зброю бойовиків, фотографували покручений трактор і обвалені штабелі колод.

Нас допитували довго й нудно, але завдяки дзвінку Оксани те, що сталося, кваліфікували як необхідну оборону. Закон раптом осліп до наших жорстких методів і став неймовірно зрячим до справ угруповання Півночі. Сам Північ не дожив до суду.

Коли Кравченко зрозумів, що його збираються зробити крайнім, він вирішив рятувати шкуру найперевіренішим способом — здати хазяїна. Спецзагін, отримавши прямий наказ згори, тієї ж ночі взяв штурмом заміський особняк кримінального авторитета. Північ виявився боягузом.

Людина, яка відправляла десятки людей на смерть заради шматка чужої землі, не стала відстрілюватися. Він рвонув через таємний підземний хід, кинувши родину й охоронців. Але ліс не прощає слабкості…👉Продовження, натисніть кнопку “Вперед” під рекламою👇👇👇