Жінка не відразу зрозуміла, чому її відображення так різко змінилося всього за одну ніч
Після похорону бабусі Марині здавалося, ніби в неї з-під ніг вийняли саму землю. Дім стояв на колишньому місці, речі лежали там, де їх залишила рідна рука, але все всередині стало чужим, порожнім, знеструмленим. І лише значно пізніше один знайомий до болю голос, що пролунав наче з теплої глибини минулого, повернув їй відчуття, що дім іще живий.
Останнім часом Марина стала затримуватися біля оголошень на дверях під’їзду. Раніше вона проходила повз майже навпомацки: папір, чорні рядки, дрібні літери — все це розпадалося перед очима на каламутні смуги. Окуляри допомагали мало, а без збільшувального скла вона могла хіба що вгадати загальний зміст за великими словами. На роботі її вже давно вмовляли зайнятися зором. Дві колеги, що сиділи з нею в одному кабінеті, знали, як тяжко даються їй навіть звичайні папери, і м’яко, але наполегливо повторювали: хоча б одне око треба лікувати.
Марина довго відмахувалася. То грошей не вистачало, то часу, то сміливості. Потім усе ж таки зважилася. Після операції ліве око наче виринуло з туману: світ став чіткішим, глибшим, яскравішим. Колеги жартували, що тепер вона, мабуть, здатна помітити порошинку на дальньому кінці коридору. Праве око, як і раніше, підводило, зображення в ньому пливло, мов крізь запітніле скло, але Марина вже знала: назбирає — і за рік знову піде до лікаря.
До того вона навіть покупки вибирала навпомацки й по пам’яті. У магазині брала те, що лежало просто перед нею, не намагаючись розбирати написи на полицях. Верхні ряди, нижні, знижкові цінники, крихітні склади на упаковках — усе зникало в сірій каші. Тепер же вона читала жадібно й без жодної потреби: вивіски, попередження, розклади, листки біля дверей. Здавалося, світ, який стільки років говорив із нею крізь вату, раптом знову заговорив виразно.
Того вечора біля під’їзду висіло нове оголошення. Марина вже було пройшла повз, але зупинилася, повернулася на кілька кроків і прочитала його до кінця.
У суботу зранку до полудня біля сусіднього входу мали поставити контейнери для одягу, взуття й постільної білизни. Зібрані речі збиралися відвезти до нещодавно відкритого притулку при лікарняному відділенні. Унизу значилася назва волонтерської групи — «Тепле коло» — і два номери для зв’язку.
— Чому б і ні… — пробурмотіла Марина…
