Випробування нахабством: як один неоплачений чек допоміг мені зняти рожеві окуляри

Вона перевдяглася в зручні джинси, накинула зверху щільний кардиган грубої в’язки й узула важкі шкіряні черевики на шнурівці. Це була її улюблена броня.

— Удачі на полі бою! — підморгнула Люся, закриваючи касу.

Квартира Тамари Аркадіївни містилася в типовій п’ятиповерхівці на околиці. Поліна піднялася на третій поверх. Годинник показував сімнадцяту п’ятнадцять. Вона натиснула кнопку дзвінка.

Тамара Аркадіївна відчинила майже відразу.

Поліна ступила в тісний передпокій. Квартира завжди була забита мотлохом, але зараз передпокій здавався незвично порожнім. Зникла стара громіздка тумба для взуття.

— Добрий день, Тамаро Аркадіївно! — голосно сказала Поліна, проходячи далі.

У вітальні вона ледь стримала усмішку. Кімната була абсолютно порожня. Голий вицвілий лінолеум, самотня люстра під стелею. Старий диван, на якому спала свекруха, масивна стінка з кришталем, крісла — усе зникло.

Тамара Аркадіївна вискочила з кухні в парадному бордовому халаті.

— Ой, Поліно, а ми тут вирішили зробити перестановку, позбутися старого мотлоху, — заметушилася вона. — Дихати стало легше, енергія тепер вільно циркулює.

— Циркулює так, що навіть протяг гуляє, — сухо кинула Поліна. — А де ж усі меблі?

— Викинули! — урочисто оголосив Ілля, з’являючись із коридору. — Найняв хлопців із двору. Усе на смітник. Стара епоха закінчилася. Тепер тільки нове, люксове!

Вони ще кілька хвилин обмінювалися натягнутими фразами, коли знизу почувся гул вантажівки. Під вікнами засигналив транспорт.

— Ілюшо, відчиняй домофон! — вигукнула Тамара Аркадіївна…