Виснажений лев страждав від паразитів, аж поки один чоловік не наважився підійти до нього надто близько

Storium · Читать на русском:

Марія зрозуміла: її вже відрізали. Ще не звільнили, але витягли з неї все, що могло захистити, як виймають батарейку з годинника.

Вона вийшла з кабінету з порожніми руками. На своєму робочому місці вона виявила, що комп’ютер заблокований. На стільці лежала коробка від офісного паперу. У неї хтось уже склав її горнятко, календарик із котами, фотографію Артема в рамці й крем для рук. Колеги мовчали. Ольга сиділа червона, з мокрими очима, але не підійшла. Тільки коли Марія взяла коробку, Ольга сунула їй у долоню маленьку флешку.

— Не дивися на мене, — прошепотіла вона. — Іди.

Марія не подивилася. Стиснула флешку в кулаці так сильно, що пластиковий корпус уп’явся в шкіру.

Удома Андрій був не сам. На кухні сидів дільничний, утомлений чоловік із сірим обличчям, і записував пояснення. Поруч на табуреті стояв диктофон. Андрій говорив спокійно, але Марія бачила, як під столом у нього ходить коліно.

— Я визнаю, що вдарив, — сказав він. — Але до того Савчук схопив мою дружину й намагався вибити телефон.

— У вас є повний запис? — спитав дільничний.

Андрій дістав телефон. Екран був тріснутий.

— Телефон упав пізніше, коли мене відтягували. Але трансляція йшла в чат. Мала б зберегтися.

— Мала б чи збереглася?

Андрій завагався.

Марія поставила коробку на підлогу.

— У чаті є шматки. Ми знайдемо.

Дільничний подивився на неї.

— Ви дружина?

— Так.

— Вам теж треба буде дати пояснення.

Вона кивнула.

Андрій помітив коробку.

— Тебе звільнили?

— Поки що ні.

Дільничний зробив вигляд, що не чує. Але ручка в нього на секунду зупинилася.

Коли він пішов, квартира стала надто маленькою. Коробка біля стіни, бинт на руці Андрія, флешка в кишені Марії, розбитий телефон — усе це лежало й мовчало, як речі після пожежі.

— Що в тебе? — спитав Андрій.

Марія дістала флешку.

— Ольга дала.

Вони ввімкнули старий ноутбук, який довго гудів і лаявся оновленнями. На флешці було три файли. Скриншот листа Олени Петрівни: «Проводьте, не гальмуйте оплату, погоджено усно». Таблиця платежів Савчука. І аудіозапис.

Марія натиснула на нього не відразу. Чомусь стало страшно. Андрій поклав долоню їй на плече.

Із динаміків почувся голос Олени Петрівни, приглушений, ніби записаний із кишені:

— …мені байдуже, що в нього там із тваринами. Документи є? Є. Гроші йдуть? Ідуть. Не треба вдавати із себе санітарну службу.

Потім голос Віктора Савчука:

— Ваша бухгалтерка забагато питань ставить.

— Я з нею поговорю.

— Поговоріть. А то знайду, куди поскаржитися. У вас же там платежі не всі чисті.

— Не погрожуйте мені, Вікторе.

— Та я не погрожую. Я нагадую.

Запис обірвався.

Марія сиділа нерухомо. У неї пересохло в роті.

— Звідки це в Ольги? — спитав Андрій.