Виснажений лев страждав від паразитів, аж поки один чоловік не наважився підійти до нього надто близько

— Так. Звідки?

На тому кінці було чути дихання, потім шум води, ніби Ольга зачинилася в туалеті й увімкнула кран.

— Я тиждень тому чекала Олену Петрівну біля кабінету. Думала попросити відпустку за власний рахунок. Двері були прочинені. Почула прізвище Савчука й твоє ім’я. Злякалася. Увімкнула запис. Машо, я не знала, що все так буде.

— Чому ти мені не сказала?

— Бо боюся. У мене іпотека. Мама після операції. Я… — Голос зірвався. — Пробач.

Марія хотіла розлютитися, але не змогла. У грудях було надто багато всього: страху, втоми, вдячності, образи.

— Дякую, — сказала вона.

— Машо, будь обережна. Олена Петрівна сьогодні говорила з безпекою. Вони хочуть зробити вигляд, що це ти неправильно провела платежі.

— Які платежі?

— Савчуку. Там суми більші, ніж за договором. Я не знаю деталей. Але вони шукають крайню.

Марія подивилася на Андрія. Він зрозумів без слів.

Наступного дня до них прийшла мати Андрія, Наталія Сергіївна. Вона принесла каструлю супу, пакет яблук і важке мовчання. Артем сидів у кімнаті й збирав конструктор, хоча зазвичай у такі дні прилипав до телефону. Він уже бачив в інтернеті обрізане відео. У школі йому написали двоє однокласників: «Твій батя псих?» Він нічого не відповів, тільки спитав у Марії, правда, що тата посадять.

Марія сказала: «Ні». Сказала твердо. Потім зачинилася у ванній і п’ять хвилин стояла, тримаючись за раковину, бо сама не була певна.

Наталія Сергіївна поставила суп на плиту.

— Я ж казала Андрієві, — почала вона, не дивлячись на Марію, — не треба було лізти.

Андрій, який стояв біля вікна, повільно обернувся.

— Мамо.

— Що мамо? Ти дорослий мужик. У тебе дитина. Кредити. Дружина тепер без роботи. А ти кулаками махаєш через звіра.

Марія різко підвела голову.

— Не через звіра. Через живу істоту, яку мучили.

— Машо, я все розумію. Шкода. Але жалість сім’ю не годує.

— А мовчання годує?

Наталія Сергіївна підібгала губи.

— Не треба зі мною таким тоном.

Андрій потер обличчя долонею.

— Мамо, будь ласка.

— Я не ворог тобі. Я просто знаю життя. Хто найголосніше кричить правду, той потім крайній. Савчук цей викрутиться. А ви бігатимете по судах.

— Значить, бігатимемо, — сказав Андрій.

Вона подивилася на сина так, ніби побачила незнайомця.

— Ти завжди був розсудливим.

— Я був зручним.

Ці слова зависли на кухні. Марія побачила, як у Наталії Сергіївни сіпнулося обличчя. Не від злості навіть — від болю.

— Зручним? — перепитала вона.

Андрій відвернувся до вікна.

— Так.

Суп тихо закипав на плиті. Артем у кімнаті перестав клацати деталями.

Наталія Сергіївна зняла фартух, який сама ж і вдягла хвилину тому, і акуратно склала його на спинку стільця.

— Добре, — сказала вона. — Живіть як знаєте.

Вона пішла, не грюкнувши дверима. Це було гірше, ніж якби грюкнула.

Увечері Марія поїхала до Ольги. Треба було забрати оригінали записів, поговорити, зрозуміти, що ще та знає. Андрій хотів їхати з нею, але в нього був виклик до слідчого. Так, уже не просто дільничний. Савчук подав заяву, надав довідку з травмпункту й вимагав порушити справу. Одночасно ветеринарна служба почала перевірку пересувного зоопарку, але це йшло повільно, з папірцями, запитами, печатками. Лева забрали в приватний карантинний бокс при клініці Миколи. Стан був тяжкий. Микола писав коротко: «Живий. Обробка триває. Прогноз обережний».

Ольга жила в старій дев’ятиповерхівці на іншому кінці району. Під’їзд пах котами й сирістю. Ліфт не працював. Марія піднімалася на шостий поверх, відчуваючи, як тремтять ноги. Вона майже не їла два дні. У сумці лежали документи, флешка, пляшка води й старий газовий балончик, який Андрій купив їй ще після історії з п’яним сусідом. Вона ніколи ним не користувалася.

Ольга відчинила одразу. Обличчя в неї було сіре, волосся зібране абияк.

— Заходь.

У квартирі було тісно й чисто. На дивані лежала літня жінка, мати Ольги, укрита пледом. Вона спала, дихала шумно. На кухні Ольга поставила чай, але обидві не торкнулися.

— Я знайшла ще дещо, — сказала Ольга.

Вона дістала теку.

— Я не можу це вкрасти. Це копії. Платежі Савчуку проходили через додаткові угоди. Але двох угод я ніколи не бачила в оригіналі. Підпис ніби Олени Петрівни, але печатка дивна. А найголовніше — суми дробили. Щоб не виносити на погодження вище.

— Навіщо?