Я хотіла здивувати чоловіка новиною про новий дім, але невдовзі зрозуміла, що мовчання було правильним рішенням

За кілька днів Катерина оформила договір з охоронною службою. Біля воріт поставили камери, на вікнах — датчики, у будинку підключили сигналізацію. Фахівець довго пояснював, як користуватися застосунком, як зберігати записи й як викликати екіпаж. Катерина слухала уважно, хоч усередині все опиралося самій потребі захищатися у власному домі.

Потім почалися перші покупки. Простий диван без зайвого блиску. Обідній стіл зі світлого дерева. Лампи з м’яким світлом. Вона вибирала речі повільно, ніби заново вчилася розуміти, що подобається саме їй. У старій квартирі багато що вирішувалося не смаком, а компромісами. Темні шпалери вибрала мати Тараса. Важкі штори він називав «солідними». Улюблену картину з морем Катерина колись повісила в коридорі, бо Тарасові не подобалися сині відтінки.

Тепер картина зайняла місце на кухні, навпроти вікна. Катерина повісила її сама й довго дивилася на намальовану воду, на лінію горизонту, на спокійне світло. Уперше за довгий час їй здалося, що її власний смак має право бути видимим.

Угода з продажу квартири, оформленої на Аліну, відбулася за два тижні. Софія Григорівна контролювала переказ, і в день розрахунку Катерина не могла всидіти вдома. Вона вийшла в сад і почала виривати бур’ян із такою силою, ніби витягувала із землі не коріння, а рештки минулого.

Ближче до обіду телефон видав короткий звук. На рахунок надійшла вся решта суми компенсації.

Катерина опустилася просто на траву. Екран телефона трохи тремтів у пальцях. Це були не просто гроші. Це було визнання: її не вдалося виставити жадібною, винною, зобов’язаною платити за чужу брехню. Документи, терпіння й правда виявилися сильнішими за нахабство.

Увечері вона відкоркувала пляшку недорогого вина, яке любила ще зі студентських часів, і сіла на ґанку. Сонце повільно ховалося за верхівки дерев, небо ставало рожевуватим, у саду пахло вологою землею. Катерина зробила ковток і раптом усміхнулася. Не широко, не урочисто, а тихо — сама собі.

Телефон знову завібрував. Номер був незнайомий.

«Сподіваюся, ти подавишся своїми грошима».

Катерина прочитала повідомлення один раз і видалила. Чужа злість більше не могла розпоряджатися її диханням. Наступного дня вона переказала частину отриманих коштів на ремонт. Дизайнерка запропонувала світлі тони: молочний, бежевий, м’який сірий. Після тісної квартири, де кожен кут нагадував про чужу присутність, Катерині хотілося повітря, тиші й світла.

Вона залишила вечірні курси. Уперше за п’ять років у неї з’явилися вільні вечори. Спочатку вона не знала, що з ними робити: ходила будинком, перекладала книжки, довго вибирала вечерю. Потім почала спати по вісім годин. На роботі колеги помітили зміни раніше, ніж вона сама…