Я хотіла здивувати чоловіка новиною про новий дім, але невдовзі зрозуміла, що мовчання було правильним рішенням

За тиждень після суду Катерина стояла в холі котеджу й дивилася, як сонячне світло лягає на світлу підлогу. Вона вже багато разів відчиняла ці двері, але все ще не звикла до думки, що простір належить їй. Не треба питати, куди поставити крісло. Не треба вислуховувати, що картина надто яскрава, диван надто м’який, а її смак «нудний». Тут не було чужого роздратування.

Подзвонила Софія Григорівна.

— Катерино Андріївно, перша частина компенсації надійшла.

— Уже? — здивувалася Катерина. — Я думала, він тягнутиме до останнього.

— Схоже, його представник пояснив наслідки. До того ж я дала зрозуміти, що в разі прострочення ми почнемо примусове стягнення.

Катерина підійшла до вікна. Ділянка була ще занедбана: суха трава, кілька старих кущів, нерівна доріжка. Але вона вже бачила там троянди, яблуню, маленьку лавку біля паркану.

— А з рештою суми?

— Він намагається продати ту квартиру. Судячи з усього, банк теж почав вимагати виплати, а в нього пішли прострочки.

— Аліна?

— Наскільки я розумію, вона більше не налаштована його рятувати.

Після розмови Катерина довго ходила кімнатами й подумки розставляла меблі. Грошей лишалося небагато: майже все пішло на купівлю будинку. Але тепер їй не потрібно було утримувати двох і прикривати чужі витрати. Вона могла планувати спокійно, без того постійного внутрішнього стискання, з яким жила останні роки.

Увечері приїхала Ніна, її близька подруга й колега. Вона зайшла до будинку, зупинилася посеред холу й присвиснула.

— Катю, та це ж не будинок, а мрія. Ти розумієш, що якби сказала йому того дня, він би вчепився зубами?

— Розумію, — Катерина поставила чайник. — Я ж збиралася ввечері сказати: «Коханий, у нас тепер є дім».

Ніна скривилася.

— І він би одразу почав рахувати, яка частка його. Або ще гірше — вигадав би, як використати це для своєї Аліни.

— Іноді мовчання справді рятує.

Вони пили чай на кухні, де поки стояв лише тимчасовий стіл і дві різні чашки. Ніна розповідала про брата, який займався ремонтами, і запропонувала познайомити їх. Катерина погодилася. Їй було незвично приймати допомогу, але вперше за довгий час вона не відчувала, що мусить за неї виправдовуватися.

Перед від’їздом Ніна затрималася біля дверей.

— Тільки постав сигналізацію. І камери. Я серйозно.

— Думаєш, він здатен на щось?

— Люди, в яких руйнується звична влада над іншою людиною, інколи поводяться гірше, ніж від них чекаєш.

Катерина кивнула. Вона теж думала про це, хоч і не хотіла визнавати. Тарас був боягузом, але боягузтво не завжди робить людину безпечною. Іноді воно просто змушує шкодити нишком…