Я хотіла здивувати чоловіка новиною про новий дім, але невдовзі зрозуміла, що мовчання було правильним рішенням

За два дні Софія Григорівна попросила Катерину приїхати в офіс.

— Тарас подав заяву про перегляд майнового спору, — сказала вона, коли Катерина сіла навпроти. — Стверджує, що ви приховали частину сімейних доходів, навмисно оформили будинок лише на себе й позбавили його частки.

Катерина заплющила очі.

— Але ж рішення вже є.

— Є. І воно сильне. Його шанси невеликі, але неприємності він створити може. Особливо якщо тиснутиме не лише через суд.

— Чого він хоче?

— Половину вартості будинку й компенсацію моральної шкоди.

Катерина мимоволі засміялася. Сміх вийшов короткий і сухий.

— Моральної шкоди?

— За його версією, ви таємно накопичували гроші, обманули чоловіка, зруйнували сім’ю й довели його до боргів.

— Це ж абсурд.

— Абсурд теж треба спростовувати документами.

Софія Григорівна поклала перед нею роздруківки. Катерина взяла аркуші й відчула, як холонуть пальці. Це були публікації в місцевій інтернет-спільноті. Імен там не називали, але деталі збігалися настільки точно, що сумнівів не лишалося.

«Жінка десять років обманювала чоловіка, ховала мільйони, а потім вигнала його з життя після купівлі дорогого будинку».

«Бідний чоловік лишився з боргами, поки його дружина-бухгалтерка роками виводила сімейні гроші».

«Ось такі тепер сімейні цінності».

Катерина читала й відчувала не стільки образу, скільки огиду. Її праця, безсонні ночі, відмова від усього зайвого, спроба збудувати безпечне майбутнє — усе це перетворили на брудну історію про хитру жінку.

— Це він? — спитала вона.

— Можливо, він. Можливо, його мати. Стиль дуже схожий на Надію Петрівну.

Ім’я свекрухи змусило Катерину зітхнути. Надія Петрівна Савчук завжди дивилася на неї як на тимчасову помилку сина. У перші роки Катерина намагалася сподобатися: готувала, усміхалася, питала поради, купувала подарунки. Потім зрозуміла: доброю для Надії Петрівни могла бути лише та жінка, яка повністю розчиниться в Тарасові й дякуватиме за право поруч із ним дихати.

— Що можна зробити?

— Зібрати докази зв’язку публікацій з автором. Я вже надіслала запит адміністратору спільноти. Якщо добровільно не дадуть відповіді, підемо через суд. Але поки краще не показувати, що ви реагуєте.

— Тобто я мовчу?

— Назовні — так. А фактично ми готуємо відповідь.

Катерина повільно поклала роздруківки на стіл. Вона втомилася бути спокійною. Втомилася доводити очевидне. Але поруч із Софією Григорівною її злість набувала форми: не крик, не відповідний допис, не безглузда перепалка, а документи, запити, завірені скриншоти, законні межі. І це знову допомагало не зірватися…