Я приїхала додому й побачила, як родина нареченого розкладає речі по моїх шафах, наче вже стала тут господинею

На пероні Марина знову згадала неприємну вечерю. Галина Борисівна вийшла з вагона з великою дорожньою сумкою й пакетом, жваво помахала рукою й одразу спитала, чому син не приїхав сам. Дізнавшись про затримку на роботі, вона з вдоволеним зітханням сказала, що її хлопчик завжди був працьовитим.

— Ти відвезеш мене до себе чи Андрій замовив готель? — поцікавилася вона.

Марина запропонувала гостьову кімнату в котеджі, хоча наречений прямо про це не просив. Дорогою Галина Борисівна без упину розповідала про поїздку, погоду й утому від роботи. Марина слухала неуважно, відповідаючи короткими фразами, і намагалася не повертатися думками до попередніх натяків.

Побачивши котедж, гостя довго розглядала ділянку й фасад, а переступивши поріг, узялася обходити кімнати. Вона торкалася меблів, оцінювала свіжий ремонт, зазирала на кухню й питала, скільки в будинку спалень. Марина провела її нагору й показала вільну кімнату, але на цьому огляд не закінчився.

Галина Борисівна вказала на двоє зачинених дверей. Почувши, що за одними — спальня Марини, а за другими — кабінет, вона вдоволено зауважила, що після переїзду Андрія місця все одно залишиться багато. Марина нічого не відповіла. Вони з нареченим справді збиралися жити разом після весілля, але порядок переїзду й облаштування спільного побуту ще докладно не обговорювали.

Їй не сподобалося, з якою впевненістю гостя подумки розподіляє кімнати, але вона не захотіла перетворювати перший вечір на суперечку. Марина показала, де лежать рушники, допомогла поставити сумку й залишила Галину Борисівну влаштовуватися. Спускаючись сходами, вона спіймала себе на бажанні перевірити, чи зачинені двері її спальні, і тут-таки розсердилася на власну підозріливість: поки що жінка лише ставила запитання.

Увечері Андрій приєднався до них за вечерею. Його мати гучно згадувала випадки з дитинства сина, сміялася й здавалася цілком безтурботною. Марина підтримувала розмову, але спостерігала за нею з незрозумілою настороженістю. У цікавості Галини Борисівни відчувалося щось більше, ніж звичайний інтерес гості.

Уранці Марина рано поїхала в агентство. Повернувшись увечері, вона відразу помітила, що вітальня має інакший вигляд: диван присунули до іншої стіни, крісло опинилося біля вікна, а невеликий столик розвернули. Галина Борисівна з’явилася з кухні з рушником і радісно повідомила, що вирішила зробити приміщення зручнішим.

— Мені попереднє розташування здалося невдалим. Тепер у центрі просторіше. Правда ж, добре?

— Ні, — спокійно відповіла Марина. — Будь ласка, поставте все назад.

Та явно не чекала заперечення й спробувала обернути все на жарт: подумаєш, пересунула диван. Однак для Марини річ була не у важких меблях. Вона подивилася гості в очі й пояснила, що сама обирала місце для кожної речі й не дозволяла змінювати обстановку. У власному домі вона хотіла бачити той порядок, який створила сама.

Після тягучої паузи Галина Борисівна погодилася, але повертати меблі не стала. Марині довелося зателефонувати Андрієві. За годину він приїхав і мовчки відновив попереднє розташування, поки його мати спостерігала за ним із невдоволеним виразом обличчя.

— Через один диван здійняли цілу історію, — поскаржилася вона синові. — Я ж старалася для вас.

Андрій утомлено попросив її більше нічого не змінювати без дозволу господині. Коли Галина Борисівна фиркнула й зникла в гостьовій кімнаті, він обійняв Марину й перепросив: мати звикла всюди встановлювати власні порядки. Марина подякувала йому за підтримку, хоча саме пояснення її не заспокоїло.

За два дні гостя поїхала. Марина провела її на вокзал і тільки після відправлення потяга відчула, як відпустило напруження. Наступні три тижні минули в підготовці: треба було затвердити меню, замовити букет, домовитися з фотографом і узгодити безліч дрібниць. Андрій допомагав, наскільки дозволяла робота, але часто затримувався на заводі.

До весілля залишалося близько чотирьох тижнів, коли він під час чергового обговорення гостей повідомив: мати хоче приїхати за два тижні до святкування, щоб брати участь у покупках і прикрашанні зали. Марина відклала блокнот. Підготовка вже йшла за планом, зайва допомога їй не була потрібна, а перспектива знову надовго поселити Галину Борисівну в будинку зовсім не тішила.

Андрій попросив зрозуміти матір: їй важливо відчувати себе причетною до весілля сина. Після довгого зітхання Марина запропонувала компроміс — нехай приїжджає за тиждень, але не раніше. Наречений погодився, поцілував її в щоку, і питання начебто було вирішене. Однак уже наступного дня він зателефонував винуватим голосом: квиток куплено, а потяг прибуває за три дні.

Марина нагадала про їхню домовленість. Андрій визнав її правоту, але сказав, що не зміг переконати наполегливу матір. Їй хотілося вимагати, щоб він дотримав слова, однак до весілля залишалося зовсім небагато, і вона не хотіла починати великий конфлікт. Марина вирішила поступитися лише один раз, іще не розуміючи, що для Галини Борисівни ця поступка стане запрошенням рухатися далі…