Під час першого візиту наречений назвав свою матір господинею моєї квартири, але вже за хвилину його впевненість щезла

— Ану, метнись, зроби чай міцніший, і щоб із лимоном, а не як минулого разу. — Оксамитовий, упевнений бас Богдана з розмаху вдарився об стіни крихітної орендованої квартири Марини.

Марина саме нарізала сир. Ніж на секунду завмер за міліметр від дерев’яної дошки. Вона повільно повернула голову.

Богдан розлігся на її єдиному дивані, купленому на розпродажі, закинувши ноги в шкарпетках просто на світлий плед. Він дивився в екран свого телефона з такою незворушністю, ніби перебував у залі очікування бізнес-класу, а Марина була стюардесою, яка підозріло затримує візок із напоями. Кіт Сніжок, справжнє породження пекла, замасковане під 10-кілограмову білу хмару шерсті, сидів на підлокітнику й дивився на Богдана поглядом досвідченого патологоанатома.

Сніжок цього гостя не схвалював. Марина, якщо вже чесно, цієї миті теж почала сумніватися у своєму життєвому виборі. Вона не стала влаштовувати скандал.

Плакати від образи теж не було в її звичках. Вона просто підійшла до дивана, акуратно, але з неймовірним зусиллям скинула ноги нареченого на підлогу й процідила:

— Лимон у холодильнику, заварка на верхній полиці. Чайник, сподіваюся, сам знайдеш. У нього червона кнопка світиться, як маяк для загублених кораблів. Уперед і з піснею.

Богдан витріщився на неї так, ніби вона раптом заговорила давньоарамейською і заразом запропонувала йому з’їсти скловату.

— Марин, ти чого? Ми ж домовлялися. Я втомився, на роботі завал. Чоловік має відпочивати в затишку. — Він спробував видушити поблажливу усмішку, але вийшла вона кривою.

— Чоловік, може, й має, а ти поки що просто займаєш цінну площу на моєму килимі. Іди роби чай і мені заодно прихопи, раз уже на кухню пішов.

Цей раунд лишився за нею. Богдан, сопучи, мов старий паротяг на крутому підйомі, поплентався на кухню.

Там він довго гримів чашками, голосно зітхав, кілька разів упустив ложку, сподіваючись, що Марина прибіжить рятувати його від цього непосильного завдання. Вона не прибігла. Вона сиділа й думала про те, як узагалі докотилася до такого життя, де тридцятирічний здоровий чолов’яга не може поєднати окріп і пакетик чаю.

Вони зустрічалися пів року на нейтральній території. Богдан здавався цілком перспективним варіантом. Дарував квіти, у кіно платив, жартував смішно, двері притримував.

Ідилія, та й годі. Але щойно їхні стосунки перейшли в щільнішу побутову фазу, як із Богдана полізли якісь печерні замашки. Усе почалося з візиту до його батьків кілька тижнів тому…