Я з усмішкою розчинив двері їхньої кімнати. Несподівана розв’язка одного дуже цинічного весілля

Мене звати Артем Вікторович, я представляю агентство нерухомості. Ми знаємо про вашу ситуацію і хотіли б запропонувати допомогу. Квартира — це велика відповідальність для такої молодої дівчини».

Катя поклала слухавку. Через два дні — ще дзвінок. Інший голос, інше агентство, та сама суть. «Продайте, ми допоможемо. Вам не впоратися самій».

А потім почали приходити. Першим прийшов чоловік у шкіряному піджаку, широкий, із голеною головою й маленькими очицями, які обмацували передпокій так, ніби вже підраховували квадратні метри. Він усміхався. Ця усмішка була страшніша, ніж якби він насупився.

«Катрусю», — сказав він, не чекаючи запрошення, зазираючи через її плече в квартиру. «Давай по-простому. Ти — дівчина самотня. Повнолітня, але самотня. Тата більше немає, мами немає, родичів — нуль. А квартира он яка. Знаєш, що буває з самотніми дівчатами у великих квартирах?»

Катя грюкнула дверима. Руки тремтіли так, що вона не відразу влучила в замкову шпарину.

Вони приходили ще й ще, іноді ввічливі, іноді не дуже. Дзвонили у двері, підстерігали біля під’їзду. Одного разу вона не була певна, але їй здалося, ніби хтось колупав замок уночі. Вона лежала в темряві, натягнувши ковдру до підборіддя, і слухала, як метал шкребе об метал. Уранці виявила подряпини навколо замкової шпарини.

До поліції вона ходила тричі. Першого разу черговий записав заяву, пообіцяв «розібратися» і викинув папірець у шухляду, щойно вона вийшла. Катя це зрозуміла, бо за два тижні їй ніхто не передзвонив.

Другого разу інший черговий, старший, подивився на неї зі втомленим співчуттям. «Дитино, — сказав він. — Поки вони не зробили нічого конкретного, погроз немає, псування майна немає. Ми нічого не можемо. Ну, ходять, ну, дзвонять. Це не злочин. А якщо вони увійдуть? От коли увійдуть, тоді й телефонуйте».

Втретє Катя не пішла. Вона зрозуміла: допомоги не буде. Вони стали нахабнішими. Записки в поштовій скриньці: «Подумай добре, Катрусю. Час іде». Дзвінки серед ночі. Тиша в слухавці.

А потім стався випадок, від якого в Каті підкосилися ноги. Вона повернулася додому з магазину й побачила вхідні двері прочиненими. Замок цілий, не зламаний. Відчинений ключем.

Катя ввійшла на ватяних ногах. У квартирі все було на місці, нічого не зникло. Але на кухонному столі лежав аркуш паперу, якого вранці не було. На ньому одне слово. «Продай»….