Як одна випадкова знахідка зруйнувала всі мої підозри щодо його «відряджень»

— потираючи руки, запитав Вадим.

А потім зрозумів, що в домі щось змінилося. Його погляд упав на відчинену шафу.

— Ти кудись зібралася? — підняв брову Вадим і всміхнувся, побачивши стару валізу.

— Вадиме, ти коли-небудь мене обманював? — замість відповіді запитала Ліза.

— Чому питаєш? — Вадим завмер і примружився.

— Просто спитала.

— У тебе «просто» не буває, любонько, — насупився чоловік. — Ти чого така дивна?

Лізі так і хотілося крикнути йому в обличчя, що це він винен у загибелі її бабусі. Але вона стрималася. «Ще не час», — подумала вона, а вголос сказала:

— У тебе є інша жінка?

Він замовк, червоніючи. Очі його бігали, а з обличчя було видно, як він силкується вигадати щось путнє, але ніяк не може. На мить Лізі здалося, що в нього зараз дим із вух піде.

— Тільки не бреши, я все знаю, — тріснутим голосом сказала Ліза. — Ні в якому відрядженні ти не був. І про бабусю я теж знаю.

— Хто тобі сказав? — Вадим стиснув кулаки й дивився спідлоба.

— Неважливо. Головне — я все знаю.

Обличчя Вадима витяглося від почутого, в очах майнув страх.

— Я знайду й приб’ю цю гадину, — прошипів він.

Слово «приб’ю» різонуло слух Лізи, і лють за смерть бабусі закипіла в її серці.

— Дивися, як би це не ввійшло в звичку, — ледве стримуючись, сказала вона.

— Що ти маєш на увазі?